Розділяй і володарюй

      Після квітневого перерахунку пенсій хвиля гнівних листів до редакції «України молодої» від розлючених п'ятигривневими надбавками пенсіонерів спала. Проте, як у тому відомому анекдоті, неприємний осад залишився. Навіть мої дядько з тіткою, з якими бачилася на Проводи, хоч і отримали омріяні кільканадцять гривень «плюс», але виявилися абсолютно невдячними Кабінету Міністрів за це підвищення. Не через особисту антипатію до Віктора Януковича чи там Миколи Азарова, а суто з простонародних міркувань. Тому що листоноша їм не принесла тієї десятки-двадцятки вчасно, тоді, коли вони сподівалися і коли їм обіцявся «добавити» грошей уряд, — одразу після 1 січня. Таким чином, навіть виправлена помилка зіграла проти нинішньої влади, яка наважилася економити на власних пенсіонерах начебто через брак коштів.

      Однак сьогодні наших стареньких «гризе» не тільки це. Люди, вирісши при комунізмі, коли всі жили в більш-менш однакових умовах, коли комуністи і безпартійні однаково працювали мінімум по вісім годин на добу, за змоги однаково «халтурили» чи цупили щось корисне, будували однакові хати та отримували від держави ордери на дуже схожі квартири, разом стояли в черзі по сир і ковбасу, тепер не розуміють, чому все не так, як колись. Чому існують «білі» і «чорні», «трудовики» і держслужбовці, чому бабі Ганні, яка на хлібозаводі втратила пальці в нічну зміну, приносять 150 гривень, а її сусіду діду Івану, який «протирав штани» в райкомі, — 250, чому люди з вищою освітою, інтелігенти, гордість Радянської держави, ледве зводять кінці з кінцями навіть на перераховані «кревні». Словом, пенсійна реформа у її нинішньому виконанні хоч і вважається прогресивною для майбутніх пенсіонерів, нинішніх розсварила, розділила і роздратувала.

Народу — «трудові», а владі — «силові»

      «Щодня по радіо, телевізору, в тролейбусі, газеті чуєш і читаєш одне і те ж саме — пенсія. І я також задумалась над питанням: «Що я робила 35 років?» І не тільки я, а всі, хто одержує «трудову» пенсію, щоб знову її перераховувати. І як не крути, а виходить дірка з того самого «бублика», що одна з наших численних партій дописує собі», — пише в «Україну молоду» Любомира Муковоз iз Рівного, інженер-конструктор І категорії, яка до реформи отримувала «аж» 150 гривень, а після — на кілька гривень більше.

      «Поясніть мені і всім іншим, що таке «трудова» пенсія і що таке державна. Що робили всі чиновники, які одержують не 40 відсотків від зарплатні (яка була в ті 70-90 роки майже у всіх інженерів та й тих же чиновників по 100-250 карбованців), а 80 чи 90 відсотків і ще плюс 10 окладів, коли виходять на пенсію, — продовжує обурюватися жінка. — У якій державі світу лікар, який, починаючи з дня народження і до смерті, «веде» людину (того ж «гаранта» нашого і всіх інших урядовців, депутатів); вчитель, який навчив читати і дав освіту тим же ж людям; інженер-конструктор, технолог й інші інженери, які розробили креслення, за якими зробили, починаючи з ложки, стільця і кінчаючи автомобілями, літаками і всім іншим, що навколо стоїть, рухається тощо, одержують пенсію, на яку не можна прожити? Невже ці всі чиновники одержали якусь надзвичайну освіту, що їм така платня і шана перед нашою державою? Ми ж знаємо, що всі ці чиновники — з обкомів, райкомів, КДБ й інших установ «воювали» з самогоноварінням, баптистами, «націоналістами». «Важка» праця в них була, що така повага?» — запитує пані Люба, зазначаючи, що так міркує не лише вона, а й усі її колишні колеги по роботі.

      Це питання можна вважати риторичним, оскільки відповідь на нього очевидна: хто державі цінніший, тому вона краще й платить. Окрім того, не забувайте, що це вже давно не Радянський Союз, а зовсім інша, незалежна країна — Україна, влада якої має вибудовувати і вибудовує свої пріоритети. Зокрема, і в пенсійному забезпеченні. А от уже з того, як вона їх вибудовує, можна судити про сутність цієї влади. Економлять на учителях, лікарях та інженерах, зате посилено підтримують «силовиків» і бюрократію? Значить, це не випадковий збіг, не помилка, не прорахунок, а державна політика правлячого класу, продиктована інстинктом самозбереження, спрямована на захист «своїх» і тих, хто підступився ближче до «тіла».

Тисяча й одна надбавка для есбеушника

      Нинішня система несправедливо й байдуже ставиться не лише до представників гуманітарної та технічної інтелігенції, а й до своїх безпосередніх будівничих та захисників. Кажете, добрі пенсії платять співробітникам КДБ? Це справді так. Але й у середовищі «спецслужбістів» панує вищезгаданий розтлінний поділ на «чорних» і «білих». Тут діє принцип: хто пізніше іде на пенсію, тому більше й платять. Відтак полковник Служби безпеки, який став пенсіонером у 1993-му, відслуживши 30 років, має приблизно 340—350 гривень, а от якби він пішов на заслужений відпочинок у 2003-му, жив би собі, наспівуючи, аж на 1,5 тисячі на місяць. У середньому військовий пенсіонер із п'ятирічним «стажем» отримує пенсію у чотири-п'ять разів меншу, ніж його колеги, які відходять від служби зараз. І ніяким перерахункам чи «вирівнюванню» ця практика не підлягає, хоча той же Євген Марчук — генерал КДБ, а нині міністр оборони — навіть перед парламентаріями визнавав, що проблема існує.

      «Влада платить тим, що діють, бо вони їй ще потрібні, а ті — вже не потрібні», — підсумовує мій знайомий «чекіст» Іван Павлович, з яким ми обговорювали листа пані Люби. Він же відзначає, що й раніше, в радянський час, «кадебісти» жили краще, ніж зараз, і отримували помітно більше, ніж «прості смертні». Адже тоді служивим нараховували в середньому 240-350 рублів військової пенсії (тоді як решта населення мала десь рублів 100), а зараз — 350-400 гривень. Отже, нинішні пріоритети — частково від тих, колишніх, часів мілітаристської держави. Але не тільки. «На військовослужбовців влада звертає більше уваги, ніж на мирне населення, бо вони організованіші», — каже Іван Павлович. Справді, з людьми зброї краще не жартувати, а то хто його знає, в який бік ті націлять свої вміння і знання. До того ж при Союзі діяло чітке обмеження на максимальну пенсію — не платити більше 350. Сьогодні такого немає. Чим уміло користуються начальники управлінь, які напередодні виходу на пенсію підшуковують собі кращу посаду, «вибивають» надбавки і премії, різко збільшуючи рівень доходів. А отже, і майбутніх державних виплат.

      Звичайно, справедливо було б урівняти в пенсійних правах «свіжоспечених» і старіших пенсіонерів. Але це означає, що нинішнім підполковникам, полковникам і генералам слід разів у п'ять урізати тисячні пенсії. Хіба вони на таке погодяться? А щоб «підтягти» усіх військовослужбовців до рівня «відставних», ніякого бюджету не вистачить.

      «Ті, хто служить, задоволені, а більшого й не треба», — підсумовує мій співрозмовник, який знає, що радітиме високій пенсії недовго — потім вона знівелюється. «Років через сім усіх нас зрівняють, і цим усе закінчиться», — прогнозує він.

Ну дуже заслужений відпочинок

      Разюче розшарування «роз'їло» стрункі ряди військових пенсіонерів після того, як служивим почали «доточувати» зарплату — залежно від «стажу». Останній раз Президент видав відповідний Указ «Про надбавки військовослужбовцям Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» 5 травня 2003 року. А загалом з 2000 року нашим «силовикам» і спецслужбістам піднімали реальні заробітки аж чотири рази — інакше б ті, дивись, заремствували і пристали до лав опозиції, яка саме активізувалася у ці часи. Надбавки чітко прив'язані до стажу перебування в «органах».

      З фінансуванням військових теж не завжди складається гладенько, тому, приміром, останнє підвищення вони повністю отримали не з 1 травня 2003-го, як планувалося спочатку, а під кінець року. У Службі безпеки час «д» (тобто доплати) настав першого жовтня, завдяки новому голові Ігорю Смєшку — серед «службістів» цим він заробив додатковий бал. Передбачалося, що це підвищення відіграє «страхову» роль під час податкової реформи: надбавки компенсують 13-відсотковий податок на прибуток, який планували стягувати з «силовиків». Але новий рік настав, 13 відсотків платити не довелося, а зарплата вкотре різко зросла. «Раніше опер (підполковник) зі стажем 17 років отримував 1300 гривень, а з 1 січня почав отримувати 2000», — розказують в «органах». Звідси, від підвищень, i народжується майбутня різниця в пенсіях, які рахують, виходячи із зароблених за останні два роки сум.

      Зате «новоспечені» пенсіонери (багато хто з яких продовжує працювати в «органах») не нарікають, а до старих їм байдуже. Так само, як владі байдуже до мізерних «трудових» виплат інтелігентам: завжди можна дорікнути, що колишні колгоспники трудилися не легше, а одержують ще менше. Розділяй і володарюй — цей принцип радив застосовувати державцю ще Ніколо Макіавеллі, бо за таких умов люд швидше розсвариться між собою за неоднакові крихти пирога, ніж згуртується проти влади. Отак і у нас iз пенсіями. Працювали всі однаково, на Союз, а доживають віку по-різному — залежно від того, хто і як спромігся пролобіювати фінансування свого «заслуженого відпочинку».