Тюрмі не до лампочки

      У такий спосіб біля стін запорізького управління Державного департаменту України з виконання покарань вони вимагають повернення боргів від однієї з тюрем області. Ініціатор голодування, директор дніпропетровського приватного підприємства «Візір» Олена Головенко, пояснює, що до такого кроку відчаю довелося вдатися з причин доволі банальних. Згідно з підписаними угодами вони поставили на адресу Біленьківської виправної колонії №99, розташованої в Запорізькому районі, продукцію на суму понад 68 тисяч гривень (це були продукти харчування та електролампочки). Однак розплачуватися з ними ніхто не бажає. Звертатися до Господарського суду підприємці не бачать сенсу, бо, за свідченням Олени Петрівни, вони вже мають невдалий досвід вибивання боргів через суд. А тому у правосуддя не вірять.

      Жодної копійки дніпропетровським підприємцям поки що виплатити не обіцяють. Натомість пропонують розплатитися продукцією. Олена Головенко про це й слухати не бажає — мовляв, куди я подіну стільки колючого дроту та ще й за завищеною ціною, бо чогось іншого фактично не пропонують. Більше того керівництво колонії та управління Держдепартаменту з виконання покарань у Запорізькій області у своїх відповідях на численні звернення з цього приводу визнають суму претензій на 15 тисяч гривень нижчою. Мовляв, завезені ПП «Візір» електричні лампочки призначалися лише для відповідального зберігання. Але Олена Головенко це категорично заперечує. Мовляв, у них і свої склади є, тож навіщо зберігати лампочки у тюрмі.

      Власне, ситуація й справді виглядає дивною. За логікою речей, навіщо підприємцям із Дніпропетровська везти продукцію на зберігання аж до Запоріжжя? Як дивним здається і те, навіщо колонії така кількість тих же лампочок? У розмові кореспондента «УМ» із заступником начальника Запорізького облуправління Держдепартаменту виконання покарань Миколою Зосімовим, з'ясувалося, що злощасні лампочки підприємці дійсно намагалися збути колонії, яка від них відмовилася, — кожна коштує 3 гривні, та й не потрібні вони у такій кількості установі! Тоді підприємці впросили керівництво колонії взяти товар на відповідальне зберігання, а тепер вимагають повернути за них гроші! «Узагалі ж, у червні 2003 року з керівництвом ПП «Візір» колонія підписала договори про співпрацю, — каже Микола Зосімов, — у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем колонії, відразу в договорах було обумовлено, що розрахуються біленьківці власною продукцією. Тоді ж підприємці погодилися отримати за свій товар запчастини до сільгоспмашин. Навіть йшлося про налагодження в перспективі спільного виробництва цвяхів, дверних петель тощо. Натомість у колонію привезли злощасні лампочки. Ми показали прейскурант із 100 найменувань товару, мовляв, беріть що хочете: у колоніях області виробляють усе — від меблів до спіральних огороджувальних бар'єрів «Ягоза» (колючий дріт нині взагалі не виробляють!). Але цього зроблено не було. Враховуючи, що у своїх зверненнях пані Головенко постійно змінювала розрахункові рахунки свого підприємства, а юридична адреса її підприємства — абонентська скринька, ми звернулися до відповідних органів із проханням провести фінансову перевірку діяльності ПП «Візір».