Перехотілося?

      Напередодні безпрецедентного розширення Європейського Союзу, що  символізуватиме остаточне пострадянське возз'єднання Європи, офіційний Київ, не менш символічно, докорінно змінив свою євроінтеграційну демагогію. Відтепер ми євроінтегруватимемося «просто так», без якоїсь конкретної мети, а відтак без жодних відповідних зобов'язань перед європейською спільнотою й відповідальності за невиконання таких зобов'язань. Враховуючи початок ЄЕПу і переддень президентських виборів, форму вибрано дуже зручну: тепер усі застереження, що той  чи інший крок може завадити офіційно задекларованому Україною вступові до ЄС, втрачають сенс. Бо цій, новій українській євроінтеграції, завадити не зможе вже ніщо.

      «Коригування євроінтеграційного курсу» виглядає не стільки несподіваним грюканням дверима, скільки давньою, прорахованою заготовкою Банкової.  «Україна довго й наполегливо прагнула одержати план приєднання до ЄС, а союз нас стільки ж довго уникав, — заявив перший віце-премєр, він же Уповноважений уряду з питань європейської інтеграції Микола Азаров. — Тому ми скоригували свої пріоритети: незмінний курс на євроінтеграцію України зовсім не рівнозначний вступові в Євросоюз». «Сьогодні очевидно, що не тільки і не стільки з нашої вини перспективи реалізації такої стратегії виглядають досить примарно, — заявив перший заступник міністра закордонних справ з питань європейської інтеграції Олександр Чалий про можливості приєднатися до ЄС шляхом Польщі, тобто через отримання асоційованого членства.  — Наші відносини з ЄС сьогодні й у найближчому майбутньому регулюватимуться нормами міжнародного права». Кілька років планомірно потероризувати Брюссель  вимогами асоційованого членства, а потім звинуватити його  в  «егоїзмі та дискримінації» й умити в потрібний момент руки   — таким виглядає справжній «європейський вибір» нинішньої української влади. На відміну від Кучми, який 1999 року йшов у президентський похід під європейськими гаслами, нинішній «єдиний кандидат» піде під євразійськими. А тому риторика про вступ до ЄС йому потрібна, як возові п'яте колесо.

      Дуже сумнівно, що ситуація змінилася б у разі, якби Європейський Союз дав -таки Україні хоча б шматок надії на отримання статусу асоційованого членства. Воно насправді цікавить Банкову,  лише  як дикуна — скляне намисто. Ані Кучма, ані йому подібні не мали  й не мають жодних справжніх намірів щодо реальної, а не декларативної європейської інтеграції України — чи то зі вступом до ЄС, чи то без нього. Бо вони не схильні до суїциду. І все ж таки хай і цинічне, але постійне белькотіння про українську євроінтеграцію, що супроводжувалося певними дипломатичними зусиллями, сформувало в Європі тезу: Україна хоче до ЄС.  Тепер, після вступу до ЄЕП та «коригування» євроінтеграційного курсу, все це перекреслено. Україна вже не хоче до ЄС. Точніше, не хоче  її від нашого імені  владна верхівка.

      Туреччина чекає на рішення Євросоюзу  щодо свого членства вже тридцять років. Терпіння України не вистачило навіть на п'ять. Можливо, звичайно, Євросоюз мав би таки розгледіти європейське майбутнє наскрізь корумпованої, неправової держави,  з її невимовно багатовекторною зовнішньою політикою,  постійним нехтуванням елементарними нормами демократії; держави, яка, починаючи  ще з 1995 року, вперто сунула не до, а від Європи. Можливо, Брюсселю справді варто було ще з того часу бути активнішим у його політиці щодо України. Але в будь-якому разі  всі ті «можливо» не є підставою для такого поспішного зречення  нібито «раз і назавжди» зробленого свого часу стратегічного вибору. Та й свої двері ЄС Україні ніколи не зачиняв, наголошуючи лише на неможливості термінового, так, як хотіли у Києві, надання різноманітних інтеграційних регалій.  

      «Українська нація не хоче жити в імперії, шлях у Європу має для нас на меті зберегти державну незалежність та розвинути європейську ідентичність», — зовсім недавно переконував співрозмовників — західних дипломатів, поважних аналітиків  — в обгрунтованості бажання України вступити до ЄС високопоставлений український дипломат на представницькій  конференції, яка проходила в Англії і правилом якої була цілковита конфіденційність висловлювань. «То виходить, що ви, прагнучи вступити в Євросоюз, просто хочете вийти з-під впливу Росії і потрапити під вплив ЄС?» — запитали його. «Саме так, ми хочемо бути в ЄС, тому що не ідентифікуємо його як імперію. А Росію зараз дуже сильно позиціонують з імперією», — відверто відповів український урядовець. Тепер це вже не аргументи?