Так уже склалося, що я люблю Крим. Ні–ні, не після того, як Віктор Янукович у період своїх 100 днів закликав усіх можновладців їхати на вітчизняний півострів і усі державні управлінці відрапортували Каті Осадчій, що летять відпочивати на берег український. Моя любов виникла несподівано більше 10 років тому, коли я вперше побачила кримську осінь. Відтоді я щороку намагаюся повертатися до свого Чорного моря і кожного разу обрати якусь нову «фішку». Цього року нею стали експерименти з приготуванням риби і морепродуктів у кухонному блоці з видом на Чорне море затишного приватного помешкання у тіні гори Ай–Петрі.

Коли ми у спеку смакуємо морозивом, не до розмірковувань про те, хто і коли першим почав виготовляти ці ласощі. Утім цікаво знати, що додумалися їсти солодкий лід китайці. Історія свідчить, що у спеку любив охолоджувати свій організм фруктовими соками зі снігом, наприклад, Олександр Македонський (це IV століття до нашої ери) та Нерон (І століття до нашої ери). Зайти і купити морозиво в Європі, у Парижі, можна було уже у 1660 році — в італійця Франческо Прокопіо. Щоправда, лише у літню пору. А ще через дев’яносто років у французькій столиці заможним людям можна було смакувати замороженим продуктом 365 днів у рік. Порівняно масовим виробництво морозива і в Європі, і в Америці стає уже наприкінці ХІХ століття, коли з’явилися досконалі холодильні машини. А сталося це зовсім скоро після того, як запрацювала у 1851 році у Балтиморі перша у світі фабрика морозива.