Бог війни

Інженерна думка створила мільйони зразків зброї. Однак запитайте будь–якого військового про зброю його мрії і почуєте такі характеристики: надійна, потужна, безвідмовна, проста, дешева. Мало до якої зброї ці слова пасують так, як до автомата Калашникова. На яку ще зброю можна опертися, долаючи перешкоди, «скупатися» з нею у воді, перечекати артобстріл, лежачи в болоті, і після цього — спокійно стріляти з неї, вражаючи не лише живу силу, а навіть легкоброньовану техніку противника? На двох АК, як на ношах, виносили з поля бою поранених, прикладами розбивали автомобільні вікна, в «холодну війну», під час конфліктів у третьому світі, натовські солдати й офіцери мали за щастя здобути в бою автомат Калашникова радянського виробництва. Щоб навчити новобранця обслуговувати АК, необхідно не більше 10 годин. В Україні часто лунають думки, що пора вже позбутися «радянського спадку» у вигляді АК й переозброїтися якимось із західних «новіших» автоматів. Та чи варто...

Як усе починалося

Творець–зброяр, якому судилося увійти в історію і стати всесвітньо відомим, Михайло Тимофійович Калашников народився у багатодітній селянській сім’ї. Свою військову кар’єру він почав як танкіст і вперше проявив себе як конструктор теж для танкових військ — створив реєстратор кількості пострілів танкової гармати. У танку «в’їхав» він і в Другу світову. Після того, як у танк влучив німецький снаряд, сержант Калашников дістав поранення та серйозну контузію й потрапив у госпіталь. Лежати без діла не зміг, а тому подався до бібліотеки, дістав креслярське приладдя і вже у відпустці, разом із друзями, виготовив свій перший пістолет–кулемет. Зброя була ще дуже «сирою», проте вчений–конструктор озброєння Анатолій Благонравов, побачивши «виріб» Калашникова, захопився його талантом. Це повністю змінило долю молодого сержанта. Уже в 1945 році йому вдалося створити зброю під патрон зразка 1943 року, славнозвісний АК, чи, як його частіше називають, за роком запуску «у серію» — АК–47.

Цікаво, що іноді вказують на схожість АК з німецьким автоматом StG–44 авторства відомого німецького майстра–зброяра Хуго Шмайсера. Той після війни і справді певний час працював в СРСР. Проте суто зовнішня схожість в АК–47 та StG–44 створюється завдяки подібній конструкції газовідвідного двигуна, тоді як за механізмом закривання ствола, ударно–спусковим механізмом, роз’ємом для кріплення магазина та іншими параметрами ці зразки зброї відрізняються кардинально.

Революція і еволюція

АК спричинив переворот в озброєннях. Його поява позбавила сенсу в самозарядних карабінах чи тим більше неавтоматичній зброї. АК започаткував іншу тенденцію, яка зберігається досі: озброювати армії системами стрілецької зброї різного призначення з однією базовою моделлю. Це дешевше, деталі для різних зразків взаємозамінні, не кажучи вже про єдиний патрон, універсальність навчання бійців.

АК–47 та АК–47С, зі складеним прикладом для десантних військ, були тільки першими ластівками. Уже під час запуску в серійне виробництво автомат збагатився низкою нововведень. Це дульне гальмо–компенсатор, що зменшує звук пострілу, який деморалізував солдатів, адже потужний патрон та короткий ствол давали надто гучний звук. Дульне гальмо–компенсатор дозволяло зменшити віддачу, збільшити купність стрільби. Невдовзі стає зрозуміло, що калібр 7,62 міліметра вже не може задовольняти сучасну армію. Михайло Калашников разом із підопічними знову виграє конкурс — і на світ з’являються АК–74, АК–74С, десантний, уже з відкидним прикладом, АКС–74У, вкорочений варіант, створений на роль пістолет–кулемета, для спецпідрозділів та міліції, а також ручні кулемети РПК–74 та РПК–74С із відкидним прикладом. Калібр 5,45 мм дає кращу настильність траєкторії, меншу масу спорядженого магазина при більшій кількості патронів, зброя стає «витривалішою», менше нагрівається ствол. Нова серія АК стала «нашою відповіддю» західному калібру 5,56 мм.

АК–74 залишається основним видом зброї у пострадянських країнах досі. Нічого суттєвого до його конструкції вже не додавали. «Калаші» оснастили пристроями для безшумної стрільби, нічними, коліматорними та оптичними прицілами, підствольними гранатометами ГП–25. З теплотою згадують учасники бойових дій єдиний взводний кулемет Калашникова, калібру 7,62 мм, який на лафеті, що частково поглинає віддачу, дозволяє прицільно стріляти у противника на відстань до двох кілометрів. А на початку 90–х років, коли військових замовлень в Іжевського збройного заводу стало суттєво менше, колектив під керівництвом уже генерал–лейтенанта Михайла Калашникова розробив серію «мисливських калашів», популярних і сьогодні карабінів «Сайга».

«Калаш» назавжди?

Сьогодні часто кажуть, що автомат Калашникова вже віджив себе, що сучасні автоматичні гвинтівки з магазинами підвищеної ємності та оптичними прицілами, або ж легкі пістолет–кулемети з високою купністю, за сучасних умов значно переважають старий АК. Перевагою західних зразків стрілецької зброї завжди була вища купність та зручність стрільби чергами, в тому числі фіксованими по 3—7 патронів, а також легкість конструкції завдяки застосуванню пластика й композитних матеріалів. Проте АК залишається майже недосяжним за основним своїм параметром — надійністю.

На сьогодні, незважаючи на низку нових моделей штурмових гвинтівок із більш потужними характеристиками, дер­жави пострадянського простору не мають можливості та особливої потреби масово переозброювати свої армії. Російський комплекс «Гроза» та український «Вепр», створені на основі того ж АК за так званою компоновкою «булпап», коли магазин та ударно–спусковий механізм виноситься у приклад, позаду руків’я, коштують у два—два з половиною рази дорожче. Однак «булпап» не вирішив у цих зразках основних проблем АК, а це, зокрема, надто гучний звук перемикання запобіжника, звук удару затвора об затворну раму, що видає стрільця при застосуванні пристроїв для безшумної стрільби.

Головний же недолік АК в умовах спецоперацій — недостатня купність стрільби чергами. Чергова модернізація — АК–107 та аналогічна під калібр 5,56–нато АК–108 дозволили вирішити цю проблему. Автомат обладнали синхронізованою з затворною групою і рівною їй за масою противагою, яка дозволяє фактично нівелювати фактор віддачі. При цьому славнозвісна надійність конструкції не постраждала.

Володимир ПАТОЛА

СИМВОЛИ ЕПОХИ

Відколи автомат Калашникова з’явився на світ, без нього не обійшлася, напевно, ще жодна війна. За півстоліття в усьому світі виготовлено близько ста мільйонів АК різних варіацій, радянських і зарубіжних, ліцензійних і «піратських». За цим показником він увійшов до Книги рекордів Гіннесса як автомат, що становить близько 15 відсотків усієї стрілецької зброї на Землі.

Зображення АК виносили на прапори й герби держав світу. Сьогодні він красується на гербах Східного Тимору, Зімбабве, Мозамбіку. До 1997 року АК був і на гербі Буркіна–Фасо. Позолочений АК американські солдати знайшли в арештованого іракського лідера Саддама Хусейна. В Іраку побудували навіть мечеть із мінаретами у формі магазинів від цієї зброї. А в Африці у деяких країнах дітям давали ім’я «Калаш».

Автомат Калашникова для колишніх колоніальних народів символізує свободу. У 2005 році в Мозамбіку провели конкурс на новий гімн, герб і прапор, проте досі символіка залишається старою. Парламентська опозиція вимагала прибрати з прапора зображення АК, який символізує боротьбу за незалежність країни, однак це викликало протести громадськості.