Коли п’ять років тому наш читач уперше познайомився з американцем Деном Брауном (роман «Код да Вінчі»), авдиторія одразу й різко розкололася на апологетів (нічого кращого в сучасній літературі немає!) і непримиренців (це взагалі не література!). Автор провокував обидві крайнощі. З одного боку, напакував традиційний жанр (детектив) невластивим сюжетним матеріалом, де злочини спричинюють не корисливі мотиви, а бічні ефекти безкорисної, власне, розумової активності. З іншого — ефективно використав суто літературні техніки для досягнення явно не літературної мети. Якої саме?