Валер’яновий рай

Було це за давніх радянських часів. Працівник посольства однієї з країн виявив потребу поїхати до якогось із міст України. Звісно, було визначено чіткий маршрут і були люди, які спостерігали за його дотриманням. Аж раптом у Сумах без усяких попереджень авто змінило курс і поїхало поза маршрутом. Куди? У напрямку Білопілля. Чому? Адже жодних об’єктів, достойних уваги іноземців, наші спецслужби там не вбачали! Скринька відкрилася досить просто: доїхавши до одного з полів, машина зупинилася, пасажир вийшов, роззирнувся, сів у авто і повернувся на маршрут.

«Очевидно, супутникові фото показали на полях незрозумілі насадження, — розповідав нам на семінарі чи не тридцятирічної давності працівник держбезпеки. — І посольству довелося йти навіть на порушення, щоб задовольнити цей інтерес».

Можливо, розповідь і була дещо прикрашеною для посилення пильності радянських журналістів. Та що за стратегічну сировину знайшли на Білопільщині? На полі ріс мак. А пригадалася історія, бо саме до того «стратегічного» господарства ми завітали — державного підприємства «Побєда», де вже понад півстоліття вирощують лікарські трави.

Здоров’я в перерахунку на тонни

«Зараз маку вже не вирощуємо, — посміхається заступник директора з економіки та фінансів, наш гід Світлана Здоровцова. — Раніше сіяли для кондитерського виробництва. Соломки ж навіть не зберігали. Хоча наркоманів ніби не було, а відразу тюкували і контейнерами відправляли на фармацевтичні підприємства».

Але славилася «Побєда» не маком — вона була монополістом із вирощування валеріани. Половина всього її врожаю, що збирався на великій території Союзу, виростала саме тут, у Білопіллі. І зараз ця рослина пріоритетна. Хоча площі її скоротилися більш ніж удвічі, до 170 гектарів. Минулого року 117 тонн валеріани висушили, а тисячу двісті відправили замовникам сирою — бракує сушарок, а головне — потужності для підсушування. Альтернативні дрова не дають потрібного тепла, а газ дорогий.

Ще тут вирощують подорожник, собачу кропиву, розторопшу. Останньою зайнялися недавно, бо на неї з’явився попит. Загалом на полях господарства зростало 140 видів цілющих трав. Свої корективи у їх вибір­ вносять обставини — від економічних до кліматичних. Та головне — тут продовжує рости «здоров’я», потрібне нам чи не щодня. Ось, зупиняє машину Світлана Здоровцова, собача кропива. Та, якою ми себе частенько заспокоюємо, більше знаючи її як пустирник. Перший укіс уже зроблено й висушено. Виростає отава. Буде й третій укіс, що піде переважно на насіння.

Проїхавши серед полів, знаходимо розторопшу. Ні–ні, — це не будяк! Саме розторопша, якою ми лікуємо печінку, хоча з виду вона й справді дуже схожа на будяк. «Рослина нетрудомістка, — розповідає Світлана Василівна, — великого догляду не потребує. Починає розростатися і сама забиває бур’яни. У добрий рік виростає до двох метрів». Цього літа й невибаглива розторопша слабує: рослини ледь до пояса — засуха. Але у неї ще є час: збирають її восени.

Квітучої валеріани не застали. І шкодуємо. Бо ж навіть прагматичний директор господарства Сергій Ковальов говорить про неї як поет: «Це біле поле, пахощі медові, заходиш — ніби в рай...»

Комбайн збирає валки валеріани, скошеної на насіння. Та, що на корінь, скошена ще раніше: їй не можна давати колоситися, аби стебло не висотало цілющого кореня, який викопують на другий рік росту, найкраще — восени.

«Чи є насіння? — запитує Світлана Здоровцова комбайнера, який спиняє машину. «Зима покаже, як молотитимемо», — посміхається, присівши на сходинку комбайна, досвідчений механізатор Володимир Якущенко. А потім знаходить стебло і розминає на долоні суцвіття, — зерно є, хоч і не сказати, щоб густо, — засуха.

«Такої страшної засухи не пригадую за всі тридцять років роботи тут», — бідкається й тракторист Анатолій Козлов, якого зустрічаємо у тракторній бригаді.

Головне — не панікувати

«Паніка веде до негативного духу, а з ним — яка робота?» — каже Сергій Ковальов. Так, цього року ці краї Сумщини засуха замучила, як перед цим мучила зима — посіви стояли вкриті льодовою кіркою. Вимерзли 400 гектарів озимини, весь подорожник. До речі, страховку за це «Оранта» обіцяє виплатити лише восени, а гроші потрібні влітку! Зараз почали збирати пшеницю, й перші результати не втішають: при традиційних 45—50 центнерах мають ледве 25. «Це, — каже Сергій Іванович, — аби вийти хоча б на нулі, не понести збитків. Тривожно...»

Хоча нинішній рік справді важкий, є надія, що господарство виборсається. Бо створено систему «господарських підстраховок». Виходячи з економічних обставин останніх років, лікарські трави тут поділили пріоритети із зерновими та тваринництвом. І залишаючись потужним джерелом лікарської сировини, «Побєда», наприклад, стала переможцем виставки «Агро–2010» за високий рівень вирощування племінного молодняку. Адже з 2005–го займається племінною репродукцією українських бурих корів, уже два роки працює і як племінний завод. Отже, підведуть зернові — допоможуть лікарські трави. Взагалі рослинна галузь підкачає — має виручати тваринництво.

А ще з ініціативи директора почали розвивати переробку. Власна пекарня годує хлібо–булкою все Білопілля, даючи за рік понад двісті тонн виробів. На власній сировині працює цех напівфабрикатів, є три власні магазини. Тому всі 250 працівників отримують платню вчасно, у їдальні пільгове харчування, утримується житловий масив, он ще й який гарний дитячий майданчик побудували! За останні п’ять–шість років основних фондів нарощено на п’ять мільйонів. І ще при цьому щороку сплачується півтора мільйона податків. Хіба не вигідне державі таке підприємство? Запитання, згодьмося, риторичне. А чим же вигідна підприємству рідна держава?

Чому не росте календула

Якось, пригадує директор, приїхали до «Побєди» німці, попросили показати поля. «Ми забідкалися, бо знаємо, що трохи забур’янилося там, показувати чи ні? А вони як той бур’ян побачили, всі «загуткали» — добре, виявляється! Показник, що вирощуємо все без гербіцидів».

Йдучи сучасним шляхом, Україна може дожити й до суцільної «хімії» замість лікарських трав. Свого часу було створено консорціум господарств, що вирощували ліки. Входило до нього чотирнадцять суб’єктів. Консорціум розпався, господарства збанкрутіли, зараз у промислових обсягах цілюще зілля вирощують у Криму, на Полтавщині та ось — у Білопіллі. При цьому використовують методологію роботи, розповсюджену останнім часом: «працювати не завдяки, а всупереч».

Державне підприємство не може взяти кредит у банках, які нині комерційні. А якщо й пропонують, то під 40 відсотків — це в час кризи, коли за кордоном відсоткові ставки зменшують, а не збільшують.

Інвестори бояться того, що підприємство державної власності. Але й розпайовувати його «побєдівці» сенсу не бачать: немає за нинішніх умов аж таких позитивних прикладів приватних господарств, які хотілося б негайно наслідувати. А інвестиції вкрай потрібні, наприклад, для створення поливу. Адже клімат стрімко міняється — треба підлаштовуватися під нього.

Головний агроном Анатолій Ліпков до найперших проблем додає відсутність науки. Раніше був інститут, були зональні дослідні станції, тепер немає. А щоб під той же клімат підлаштуватися, слід проводити досліди на місцях. Ніхто не вирощує і насіння лікарських трав. «Своїми силами ростимо, але воно вироджується. Купувати за кордоном, де цим займаються, просто непосильно: кілограм коштує 500 євро». А та ж розторопша потребує регулярного сортообміну. Про спеціальну техніку агроном і говорити не хоче: ніхто не випускає! Ото працює саморобний причепний валеріанозбиральний комбайн тридцятирічної давності, й заміни йому нема.

«Галузь унікальна, галузь прибуткова, але вона завалена, — сумно констатує Анатолій Ліпков. — Аби держава в науку вклала, в техніку, замовлення зробила — ось стільки валеріани потрібно... Ніби які для нас проблеми, — посіємо зернові та й годі. Та зникне галузь — заново непросто буде починати».

З великих проблем — і менші. Чому, наприклад, не вирощують сьогодні в «Побєді» теж потрібної щоденно календули? Бо її збирання збігається зі збиранням зернових, а де робочі руки взяти? Раніше наймали сезонних робітників, але у них був інтерес працювати, коли з ними відразу й розраховувалися. Тепер податкова система таку схему знищила, а нічого спрощеного натомість не запропонувала. І тих же школярів спробуйте залучити — а коди тата чи мами, а копії паспортів, а купа паперів, які треба оформити? Ось календула й не росте...

ДОВІДКА «УМ»

Сільськогосподарське спеціалізоване державне підприємство «Побєда» виникло як радгосп у середині 50–х років. З 1970–го підпорядковувалося Міністерству медичної промисловості СРСР. Нині підвідомче Мінагрополітики України.

За даними державної статистики, в результаті рангування близько 300 тисяч підприємств України, «Побєда» зайняла десяте місце сумарного балу серед державних підприємств України за критеріями: обсяг реалізації продукції, продуктивність праці, чистий дохід, зарплата.

РЕЦЕПТ ЗДОРОВ’Я

Світлана Здоровцова, заступник директора з економіки та фінансів «Побєди», сама не раз переконувалася, що розторопша дуже помічна при хворобах печінки. «Якщо, буває, заболить, то візьму насіння, перетру в ступці чи на кавомолці перемелю. Приймаю три–чотири рази на день по чайній ложечці, запиваючи водою. Через тиждень–два — все в нормі!»