«Не судимий»? Та невже?..

Учора народний депутат від БЮТ Григорій Омельченко надіслав звернення до Генпрокурора з приводу можливого реагування на публікацію «УМ» за середу, що стосувалася цікавих моментів біографії заступника голови Комітету Верховної Ради з питань науки та освіти, першого проректора Національного авіаційного університету Максима Луцького. Нагадаємо, йдеться про те, що кум міністра освіти Дмитра Табачника, який вдався до фальсифікацій, аби протягнути через профільний комітет ВР проект закону про повернення шкіл до 11–річного терміну навчання, сам у студентські роки притягувався до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 213 Кримінального кодексу УРСР, а вже обіймаючи посаду проректора — нібито інсценізував замах на себе, щоб запроторити за ґрати «неугодних» співробітників. Принаймні про це заявляють їхні адвокати.

Публікація «Знайомтеся, кум Табачника» викликала чималий резонанс у ЗМІ. У відповідь на закиди «УМ» сам Луцький у коментарі інтернет–виданню «Українська правда» не говорив про інсценізацію замаху та фальсифікацію рішення комітету ВР, натомість відзначив таке: «У 1992 році я поступив у Київський політехнічний інститут і провчився на стаціонарі повний цикл бакалавра і магістра. Закінчив КПІ у 1998 році. Тому якщо навчання на стаціонарі поєднується з відбуванням тюремного терміну, то це смішно». На запитання «УП», чи було проти нього порушено кримінальну справу, Луцький відповів: «Ніякої кримінальної справи не було, про що ви кажете?» Також він підтвердив, що володіє великим арсеналом стрілецької зброї, але всі карабіни, рушниці тощо — подаровані. Авжеж, оригінальні дарунки підносять проректорові–бізнесмену — і газові пістолети, і пістолети для гумових куль.

Власне, «Україна молода» не стверджувала, що молодий «регіонал», як окремі старші товариші по партії, «чалився на зоні». Але витяг з інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ, що є в розпорядженні «УМ», засвідчує: пан Луцький злукавив, і його підприємницька біографія таки заплямована судовими вердиктами у справі про «заздалегідь не обіцяний збут або зберігання з метою збуту, а так само придбання з метою збуту майна, завідомо здобутого злочинним шляхом» (див. ілюстрацію). Ідеться про комп’ютери та деталі до них, які діставала, збирала й продавала фірма Луцького в 1990–х роках.

Що ж до поєднання кримінальної відповідальності за збут краденого із навчанням у Київському політесі, то справді цікаво, яким чином такий студент утримався в інституті, якщо він погасив судимість тільки після закінчення ВНЗ. Пояснення може бути простим: батько Максима Георгійовича — професор Георгій Михайлович Луцький, із 1991 року — завідувач кафедри обчислювальної техніки НТУУ «КПІ».

І ще один момент. Максим Луцький каже, що отримав диплом магістра в 1998 році (на сайті НАУ зазначено — «за спеціальністю «Комп’ютерні та інтелектуальні системи та мережі»). Тут є якась «нестиковка» із термінами. Адже «у 1998 році вийшла постанова Кабміну [про освітні–кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)], і лише після цього вищі навчальні заклади почали підготовку за спеціальністю «магістр», — зазначив у коментарі «УМ» директор Департаменту вищої освіти МОН Ярослав Болюбаш. А на інтернет–сторінці Факультету інформатики та обчислювальної техніки КПІ, де навчався пан Луцький, вказано, що найперші дипломи магістрів тут видали тим, хто почав навчання у 1993/1994 роках. Луцький же починав із 1992–го.