Посол Франції в Україні Жак Фор. (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)
Сьогодні Франція святкує. По всій країні відбуваються бали й масові гуляння, а в Парижі на Єлисейських полях проходить грандіозний військовий парад, подивитися на який звідусіль з’їжджаються люди з найдальших куточків не лише Франції, а й усіх теренів колишньої Французької імперії. 14 липня 1789 року повсталі парижани взяли штурмом ненависну в’язницю Бастилія, поклавши початок Великій французькій революції і зробивши свою країну символом боротьби за свободу. Відтоді в Сені спливло чимало води, але Національне свято 14 липня залишається для французів найбільшим і справді народним, й «УМ» щиро вітає французький народ із цим днем.
Україна — не Франція. У нас різна історія, різні сусіди й різні проблеми. Але, як визнає Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Україні Жак Фор, українці де в чому дуже схожі на французів. Після 1789–го Франція в пошуках найкращого варіанта державного управління змінила не одну систему, і якщо нам вистачить розуму вчитися на чужих помилках, варто звернути увагу на той досвід, яким одна з провідних нині держав Євросоюзу охоче готова поділитися з нашою молодою демократією. Тим паче що, як запевнив «УМ» пан Фор, у Парижі та Брюсселі досі не розчарувалися в європейських перспективах України.
— Пане посол, після президентських виборів в Україні минуло кілька місяців, і вже можна робити висновки щодо перспектив нашої держави за цієї влади. Як ви оцінюєте перші кроки нового Президента та його команди, зокрема в контексті євроінтеграційних прагнень України?
— Усі відразу побачили, що відбулося покращення відносин, щоб не сказати «зближення», між Україною та Російською Федерацією. Обіцянка це зробити звучала з вуст різних кандидатів, і обраний Президент її здійснив. Тепер залишається побачити, чи буде зроблено конкретні кроки, щоб наблизити Україну до Європейського Союзу. Віктор Янукович одразу після обрання на посаду Президента з першим візитом відвідав Брюссель, і ми це відзначили для себе. Так само, як і слова нової української влади про те, що євроінтеграція залишається для України пріоритетом. Але за словами мають стояти конкретні справи. Наразі переговори між Євросоюзом та Україною тривають, і від української влади чекають саме дій.
— Але чи бачите ви готовність нової влади до таких дій? Бо візит до Брюсселя — це лише красивий реверанс у бік Європи, яким усе може й завершитися. Віктор Ющенко після обрання на посаду Президента також показово здійснив свій перший візит до Москви, але, зрештою, відносини з Росією, м’яко кажучи, не покращилися...
— Наші пропозиції відомі, і тепер справа за українською стороною. Усе у ваших руках — це стосується й перспектив запровадження безвізового режиму, і безпосередньо інтеграції в ЄС. Україна має внести в законодавство ті норми, які потрібні в рамках адаптації її законодавства до законодавства Євросоюзу, виконати інші умови. Зокрема, створити відповідний клімат для іноземних інвесторів, як і належить державі, що прагне євроінтеграції, здійснити задекларовані кроки для роботи в європейській енергетичній системі тощо.
— Зрозуміло, що вам як дипломату складно давати гострі оцінки. Але багато хто в Україні налаштований до євроінтеграційних прагнень цієї влади вельми скептично. Якщо ці найгірші сподівання справдяться і реальних кроків до євроінтеграції за наступні п’ять років зроблено не буде, то чи не відкине це Україну ще далі від перспективи вступу до Євросоюзу? Чи вона вже й зараз так далеко, що зайві 5–10 років нічого не змінять?
— Перш за все хочу наголосити: я не знаю, що таке «дипломатична мова». Найпершою заповіддю для дипломата має бути чесність. Він повинен казати речі, які заслуговують на довіру, бо якщо дипломатові не вірять — це означає, що він провалив свою місію.
Ми бачимо з боку нової української влади певні дії, які демонструють принаймні намагання втілити те, що звучало на словах. Найперше, що я можу навести як приклад, — це ухвалення закону про державні закупівлі. Цей закон виписаний у правильному напрямі. Інша річ, чи буде він виконуватися. Бо головне в законотворчості — не ухвалити закон, а забезпечити його виконання.
Ще один дуже важливий момент, задекларований нинішньою владою, — це відшкодування іноземним інвесторам заборгованості з ПДВ за тривалий час. Теж дуже хороше рішення, але побачимо, як його реалізовуватимуть і на яких умовах.
Обіцянки покращити бізнес–клімат в Україні — це чудові наміри, але якщо політика державних податкових органів стосовно представників інших країн залишиться такою самою, якою вона є зараз... Іноземні інвестори законослухняні, але вони не згодні терпіти зловживання з боку фіскальних органів, просто неприпустимих для європейської держави.
Ще один важливий приклад — задекларована судова реформа. Судова система має бути вістрям боротьби з корупцією, але ми бачимо, що зараз саме судді є дуже корумпованими. Питання в тому, чи вдасться це побороти.
Словом, нинішня українська влада демонструє бажання рухатися вперед і проводити реформи. А ми для себе занотували її декларації й будемо стежити за тим, які конкретні кроки буде зроблено для їх реалізації. Сподіваємося, що результати будуть добрими і позитивно позначаться як на самій Україні, так і на її відносинах із Євросоюзом. І, звісно, з Францією.
— Попередня влада теж активно демонструвала таке бажання. Та, судячи з ваших слів про корупцію, проблеми інвесторів тощо, із реалізацією добрих намірів не зовсім склалося.
— Ви можете інтерпретувати сказане мною на власний розсуд. Так, ті гарні слова, які лунали раніше, не завжди супроводжувалися ділами. Але така ситуація може скластися будь–де, не лише в Україні.
Що буде далі — побачимо. Хочу лише зазначити, що зміна влади завжди є найбільш сприятливим моментом для початку реформ. Починати змінювати ситуацію на краще треба саме на початку (президентського) мандата, а не в кінці.
— Поки що нова владна команда почала з відмови від вступу України в НАТО, хоча на цьому шляху вже чимало було зроблено. Як до цього рішення поставилися у Франції і в Північноатлантичному Альянсі?
— Це суверенний вибір вашої держави, і ми його поважаємо. Важливо, що проголосований недавно Верховною Радою закон про засади внутрішньої і зовнішньої політики передбачає відмову не лише від вступу в НАТО, а й від участі в інших військових блоках. А на наше стратегічне партнерство позаблоковий статус Української держави не вплине.
— В українських президентів вже ввійшло у звичку ініціювати зміни до Конституції, і Віктор Янукович не став винятком. Як на вашу думку, чи не варто було б Україні звернути увагу на конституційну модель Франції — із сильною президентською владою, двопалатним парламентом тощо?
— У минулому в Україні вже виникав інтерес до французької системи побудови держави і, зокрема, до нашої Конституції. У 1990–х до України запрошували французьких фахівців із конституційного права (зокрема, колишнього міністра юстиції Франції Робера Бадентера), вони дали свою експертну оцінку, але при написанні українського Основного закону були враховані не всі їхні поради. Це й зрозуміло, адже кожному народові належить самому визначати політичну систему і конституційний устрій, за яких йому хотілося б жити.
Україна наразі коливається між парламентською та президентською системами правління, і це вже створювало певні складності. Але я б хотів звернути увагу на інший аспект. Чинний закон про вибори народних депутатів дозволяє балотуватися тільки тим людям, які фігурують у списках певних партій або блоків. А це фактично перетворює всю територію України на один–єдиний виборчий округ.
Зріла демократія вимагає, аби за результатами виборів чітко визначалася більшість і опозиція, тобто переможці, які утворюють більшість і стають владою, та переможені, які йдуть в опозицію до наступних виборів. І неприпустимими є спроби, використовуючи певні положення Конституції і законодавства, змінювати ситуацію вже після того, як вибори відбулися.
— А як із точки зору представника зрілої демократії — це взагалі нормально, коли кожен новий глава держави намагається переписати Конституцію «під себе»?
— Демократія будується дуже повільно і має підживлюватися щодня. Історія Франції доводить, що аби досягти певного рівня державних інституцій, треба пройти тривалий шлях, випробовуючи різні політичні системи. У нашому випадку період становлення тривав багато років, упродовж яких монархію змінювала республіка, й навіть кілька республік, які приходили на зміну одна одній. Нинішні конституційні правила за десятиріччя після їх упровадження вже довели свою життєздатність, тому тим президентам, яких обирають зараз, немає потреби вносити в них якісь фундаментальні зміни. Це не означає, що конституція не змінюється взагалі. Але відповідні голосування Сенату та Національних зборів, які час від часу відбуваються, мають на меті змінити певну статтю основного закону не для того, щоб переформатувати правила політичної гри, а для того, щоб адаптувати національне законодавство до еволюційних процесів, які відбуваються всередині Європейського Союзу.
У випадку України важливо наголосити на тому, що не варто трансформувати виборче законодавство перед кожними виборами. Треба на національному рівні дійти загальної згоди і щодо виборчого законодавства, і щодо Конституції та більше не змінювати правила гри.
— Пане посол, у якому стані зараз перебуває співпраця між діловими колами України та Франції? Наскільки сильно світова криза вплинула на присутність французьких інвесторів на нашому ринку?
— Французькі інвестиції досить широко представлені в Україні. Зокрема, в банківському секторі, агропромисловій галузі, трохи менше — в хімічній та фармацевтичній промисловості. І якщо бізнесовий клімат буде сприятливим, наші інвестори стануть першими адвокатами України в сенсі залучення нових інвестицій.
— А українські підприємці мають якісь інвестиційні зацікавлення у Франції?
— Французькі інвестори, які вже присутні на українському ринку, прагнуть розширити свою діяльність, і часто–густо їм для цього потрібні внутрішні партнери. Тож українські підприємці вкладають кошти радше в ті французькі проекти, що здійснюються в Україні, а не за кордоном.
Криза дуже боляче вдарила по всьому світу. Звісно, все це відбилося на товарообігу між нашими державами, який дуже суттєво впав порівняно з докризовим рівнем — на 30—40 відсотків. Наразі ми надолужуємо втрачене, відбувається таке собі перезавантаження. Але щоб досягти того рівня, який ми мали наприкінці 2008 року, потрібен буде певний час. Хочу наголосити, що французькі підприємства, які були представлені в Україні, не покинули її під час кризи. Це означає, що вони справді вважають Україну цікавою для себе країною, яка має значний потенціал для розвитку.
— Проте нещодавно на саміті в Торонто «Велика двадцятка» ухвалила так званий європейський варіант виходу з кризи, який, на противагу американському, передбачає не стимулювання економіки, а навпаки, політику затягування поясів. Навряд чи це сприятиме підвищенню рівня зовнішніх інвестицій із боку європейських, у тому числі й французьких компаній...
— Коли наші лідери збираються в рамках «Великої вісімки» чи «Великої двадцятки», вони прагнуть виробити такі правила, які максимально мінімізують наслідки фінансової кризи на найближчі роки. А вихід із кризи означає пожвавлення ділової активності. Інше питання — чи матимуть підприємства кошти для розвитку своєї діяльності. У будь–якому разі, можу вас запевнити: ті проекти, які французькі підприємства заанонсували до кризи, не скасовано — їх лише відклали на пізніше.
— Коли Україна виграла тендер на проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року, багато говорилося про те, що це чудова нагода привабити в країну іноземні інвестиції. Тепер дедалі частіше лунають заяви, що насправді держава, яка приймає спортивні форуми такого масштабу, значно більше вкладає в їх проведення, ніж отримує віддачі. Якщо виходити з досвіду Франції, де 1998 року проходив футбольний чемпіонат світу, яка з цих тез більше відповідає дійсності?
— У підготовку й проведення ЧС–1998 Франція й справді вклала величезні кошти. А віддачі, зокрема від побудованих стадіонів, звісно, доводиться чекати роками. Та якщо говорити про загальну картину, то після 1998 року Франція залишається однією з найпривабливіших у Європі країн для інвестування (зокрема й завдяки тому, що постійно вдосконалює своє правове поле та розбудовує інфраструктуру). Одне можна сказати напевне: заходи рівня чемпіонату світу чи Європи, як прожектор, висвітлюють привабливість країни для інвесторів. Зрозуміло, якщо їх проведено на високому рівні з організаційної точки зору. Це та нагода, яку в жодному разі не можна проґавити.
Жак Фор
Надзвичайний і Повноважний Посол Французької Республіки в Україні
Народився 31 січня 1947 р.
Закінчив Інститут політичних студій та Національний інститут східних мов (спеціальність — китайська).
1975—1977 рр. працював у посольстві Франції в Монголії. У 1977—1980, 1985—1992 та 1998—2003 рр. — робота в центральному апараті МЗС (управління інформації та преси, управління Європи, керівництво управлінням Східної і Центральної Європи). У 1980—1985 рр. — другий, перший секретар у посольстві Франції у Польщі. 1992—1994рр. — Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Албанії. 1994—1998 рр. — посол в Естонії, 2003 — 2007 рр. — у Словаччині. 2007—2008 рр. — керівник управління Континентальної Європи. З серпня 2008 р. — Посол в Україні.
Повноважний посланник 1–го класу. Кавалер Національного ордена заслуг.
Володіє англійською, німецькою, китайською, польською, російською та словацькою мовами.
— Український народ дуже прихильно ставиться до іноземців. Хоч би де я був — а я намагаюся відвідувати найрізноманітніші куточки вашої держави, мене приймають надзвичайно гостинно. Місцеві мешканці прагнуть показати якомога більше цікавинок свого міста, архітектурних пам’яток. Кілька разів люди просто запрошували мене в гості до себе додому, і я дуже це ціную. Бо це знак того, що тебе прийняли як свого.
Українці взагалі привітні люди — люблять ходити одне до одного в гості, збиратися разом на свята. Це, до речі, об’єднує їх із французами — ми також гостинні й «спілкувальні».
Що мені ще дуже подобається в Україні, то це ваше почуття гумору. Коли я зустрічаюся з людьми під час поїздок, вони завжди приправляють свої розповіді якимись анекдотами, жартами, кумедними історіями про свій регіон. Це завжди дуже цікаво і приємно.
— А яка поїздка запам’яталася найбільше?
— В Україні дуже багато гарних місцин. Мені запам’яталася Донеччина, і не лише сам Донецьк, а сільська місцевість. Зокрема ми їздили тими місцями, де бував російський художник Ілля Рєпін, який потім зобразив місцеві пейзажі на своїх картинах.
На Львівщині, відвідуючи музеї й церкви у невеликих містах і селах, я відкрив для себе дерев’яну скульптуру. Особливо вразили прекрасні витвори Іоанна Георга Пінзеля.
Зовсім недавно повернувся з Одеси, де мав незабутню прогулянку не лише всесвітньо відомим Привозом, а й Молдаванкою. Люди просто на вулиці запрошували мене зайти до них на каву абощо.
— І як вам наша кава?
— Нормальна. Краще не перемішувати, але загалом пити можна (сміється).
— Французи — визнані гурмани. Цікаво, чи подобається вам українська кухня?
— (Показує на свій чималий живіт) Подивіться на мене — і самі зрозумієте!
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
