В Україні мало кому пощастило бачити перший ігровий фільм відомого документаліста Сергія Лозниці «Щастя моє», тому що у прокат кінокартина вийде лише у вересні. Але слава про нього поширилася на всю Європу. Адже у травні увага кінознавців із різних країн була прикута до 19–ти претендентів на «Золоту пальмову гілку» в Канні. На жаль, «Щастя моє» не отримало жодної нагороди, та світова прем’єра відбулася на гідному рівні. У червні Сергій почав збирати перші нагороди. Варто підкреслити, що «Щастя моє» хоча й висилали на різні міжнародні кінофестивалі, але призи фільм отримує поки що лише в Росії. Може, тому, що події розгортаються в цій країні. У стрічці йдеться про далекобійника, що губиться в глухомані російської провінції.
На «Кінотаврі» «Щастя моє» завоювало дві премії: приз за режисуру і головний приз Гільдії кінознавців і кінокритиків Росії. На днях Лозниці ще раз усміхнулася фортуна. Його фільм виборов гран–прі на першому Міжнародному фестивалі молодого європейського кіно VOICES, який проходив у Вологді в Росії з 4 по 9 липня. На церемонії закриття Сергію вручили срібний із позолотою рупор, а також 30 тисяч євро.
Разом із «Щастям моїм» за головний приз боролися 10 кінокартин. Із них приз за режисуру виборола польська стрічка «Реверс» Бориса Ланкоші, котра стала найкращим фільмом конкурсу «Перспективи» на ММКФ. Агата Бузок, яка зіграла в «Реверсі», отримала приз за найкращу акторську роль. Найкращим сценарієм визнано французьку роботу «Восьма країна чудес» Ніколя Альберні та Жана Меша. Спецприз журі за найкращий акторський ансамбль узяв знову ж таки французький фільм «Нам би тільки день простояти» Леа Фенер. Приз глядацьких симпатій дістався фільму «Вище голову» італійця Алессандро Анджеліні.
Міжнародне журі очолив російський режисер Сергій Бодров. Його колегами були польський режисер Кшиштоф Зануссі, французький комік Клод Брассер, директор Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі, російські актори Олексій Гуськов і Дарія Мороз. Перед тим як вручити гран–прі, Сергій Бодров пожартував, що, «як завжди, призів на всіх не вистачило. Та з приводу гран–прі у журі не було жодних сумнівів». «Щастя моє» одноголосно стало щастям Вологди.