Верховна Рада прийняла у першому читанні Податковий кодекс, поданий Кабміном. Опозиція відзначила посилення (попри передвиборчі обіцянки) тиску на малий та середній бізнес і поліцейський характер Кодексу.
Справді, в ньому урізається список «спрощенців», зокрема з нього виключаються торговці на ринку, для них обов’язковими стають касові апарати. Коло претендентів на обіцяні податкові канікули обмежено річним обігом 300 тис. грн. (для фізичних осіб). Ятка, де продають хліб, має більший річний обсяг; на канікули можуть розраховувати хіба швець, що ремонтує взуття, чи бабціторговки насінням (якщо візьмуть ліцензію). ПДВ планують знижувати на 1% упродовж трьох років, але в 2014 повернуть до ставки 20%. Знову обіцяли — обманули. Податок на банківські вклади (5%) ударить не тільки по пенсіонерах, що одержують пенсії через банки, тримають там свої мізерні заощадження, а й по банківській системі: зменшиться надходження вкладів. А виробництво ж очікує від банків низьких ставок кредитів.
Щодо посилення жорсткості стягнення податків, то з цим можна було б погодитися (такий захід необхідний у суцільно корумпованій країні з 50% тіньової економіки), але тільки за умови чесної влади. Нинішня ж дивитиметься крізь пальці на «своїх» і застосовуватиме всю суворість законів до «чужих».
Головна вада Кодексу — жодного натяку про податкову реформу (зміна цифр, відсотків не є реформою). В основу документа закладено стару філософію — фіскальну, викачування податків із трудящих із фактичним наданням пільг олігархам. Із податків годується влада (Президент з його адміністрацією, ВР, Кабмін), одержуючи непропорційно до головних суспільних витрат (на охорону здоров’я, освіту, оборону). Бо в нашій країні олігархи та влада — близнюкибраття. Народ України зубожів, олігархи та влада багатіють через несправедливе захоплення радянського загальносуспільного спадку, через встановлення нардепами собі та держчиновникам високих зарплат і пенсій. Не останню роль відіграє в цих процесах податкова система.
Про величезну прірву між багатими та бідними свідчить індекс Джині, що оцінює розшарування суспільства за доходами. В України — індекс 31, вищий (гірший) за середній. Країни Скандинавії, Австрія, Люксембург, Франція, ФРН мають індекс Джині 23—28 (найменший — у Швеції).
Погана та податкова система, яка виконує лише фіскальні функції; такими є наші старі закони та напівприйнятий Кодекс. Податки мають бути також інструментом соціальної справедливості. У Кодексі ж такі функції не закладено; по дорозі з Кабміну до ВР зник податок на нерухомість. Та й не можна обмежуватися податком на «хатинки». Є ще «рухомість» — дорогі авто, вертольоти, літаки, яхти. Запланованого незначного збільшення транспортного збору на потужні авто явно не досить. Але й це ще не вся розкіш. Є ще ювелірні прикраси, хутра, твори мистецтва, елітні меблі. Можна оподатковувати трансфери іноземних футболістів, гастролі зарубіжної попси, яка так до смаку багатіям.
Податок на доходи фізичних осіб (15%) практично лишається рівномірним (однаковим) для багатих і бідних. А в прогресивних країнах діє такий потужний інструмент соціальної справедливості, як прогресивний податок. Його принцип: вищі доходи — вищий відсоток податку. От його ставки в різних країнах (мін., макс., %): США — 15—35; Великобританія — 0—40; Франція — 5,5—40; Німеччина — 0—45; Китай — 5—45; Японія — 5—50; Австрія — 21—50; Нідерланди — 0—52; Швеція — 0—57; Данія — 38—59%.
Не знаю, чи проголошено в конституціях згаданих країн, що ці держави є соціальними, а от у нашій Конституції таке формулювання є, але прогресивної системи оподаткування нема. Не було в старих законах — немає в Кодексі. Бо «творять» закони у Верховній Раді, Кабміні багатії, для себе. Для нинішніх коаліціантів своя сорочка ближча за інтереси всього суспільства.