Зупинiть бульдозер свавiлля!

      Колектив Дунайського біосферного заповідника через низку об'єктивних причин став причетним до вирішення важливої державної проблеми — відновлення судноплавства в українській частині Дунаю. Адже який би варіант судового ходу не був обраний, глибоководний канал Дунай — Чорне море повинен пройти через ту чи іншу зону території заповiдника. Тому з самого початку як Дунайський бiосферний заповiдник (ДБЗ), так і Національна академія наук України, в підпорядкуванні якої знаходиться заповідник, однозначно підтримуючи будівництво судноплавного каналу, наголошували, що необхідно подбати про мінімізацію шкоди унікальній природі дельти Дунаю та про пошук найбільш оптимального вирішення важливої економічної проблеми.

      У нашій останній «живій» дельті Європи, яка продовжує рости, зосереджені рідкісні й зникаючі представники світової фауни і флори. Досить сказати, що в заповіднику мешкає 104 види тварин, занесених до Червоної книги України. Приміром, 63 відсотки всіх птахів занесені в цей документ, всі види риб, що зустрічаються в заповіднику, включені до Європейського червоного списку.

      Починаючи ще з 1967 року, цей куточок з величезною концентрацією життя держава зробила заповідником, а потім ще тричі розширювала заповідник постановами Ради Міністрів УРСР. За часи незалежної України важливим кроком став Указ Президента України від 10 серпня 1998 року «Про створення Дунайського біосферного заповідника».

      Уже на початку розгляду різних варіантів каналу екологам була відведена роль статистів, які повинні написати обгрунтування під вибраний Мінтрансом варіант. Замість пошуку шляхів  зменшення збитків пропонувалося оцінити вартість унікальної природи в грошовому еквіваленті з точністю до мільйона гривень для виплати компенсації. Вузьковідомчий підхід нав'язувався при вирішенні всіх питань щодо каналобудівництва. Зовсім не бралося до уваги, що вибраний Мінтрансом варіант гирлом Бистре неминуче пов'язаний з вийманням мільйонів кубічних метрів грунту і боротьбою з активним природним процесом дельтоутворення найкаламутнішої ріки Європи, скидом наносного грунту в море і на мілководдя заповідної акваторії, перерозподілом стоку і відмиранням низки гирл, знищенням місць гніздування птахів і нересту риб, гибелі їх, нафтовим і шумовим забрудненням тощо.

      Реалізація одноосібних намірів Мінтрансу призведе до порушення низки як національних законів, так і взятих на себе Україною міжнародних зобов'язань. Але головний парадокс ситуації полягає в тому, що канал по гирлу Бистре не має економічних перспектив. Виходячи з реалій існуючого низького вітчизняного вантажопотоку, канал головним чином (на 84 відсотки) розрахований на прохід іноземних суден. Але шлях до верхнього Дунаю через існуючий румунський канал Констанца-Черновода коротший на 350 кілометрів, тому він вигідніший.

      Негативний висновок щодо каналу по гирлу Бистре зробила численна група висококваліфікованих фахівців НАНУ. Запрошені Міністерством зовнішніх справ України експерти ЮНЕСКО і Рамсарської конвенції підтвердили його. Уже в квітні цього року Київський Національний університет імені Тараса Шевченка після проведення вчених рад семи факультетів, у яких взяли участь 109 фахівців, визнав експертну оцінку щодо каналу по гирлу Бистре недостатньо обгрунтованою і запропонував оголосити тендер на кращий проект створення каналу. В зв'язку з цим наші опоненти терміново передали документацію на цей раз до Харківського національного університету. Ми сподіваємося, що харківські вчені теж будуть об'єктивні й принципові у своїх наукових висновках і не піддадуться чиновницькому тиску.

      НАНУ запропонувала альтернативний варіант каналу з затону Базарчук у Жебриянівську бухту, в обхід активної частини дельти з неминучими великомасштабними днопоглиблювальними роботами. При такому варіанті до бухти будуть проведені залізничний та автомобільний шляхи та побудовано сучасний морський порт, який стане реально конкурентоспроможним із зарубіжними дунайськими вантажопотоками. Проте цей альтернативний варіант фактично був проігнорований і свідомо дискредитований Мінтрансом.

      Не маючи вагомих аргументів і розуміючи, що в чесній, цивілізованій дискусії їм не переконати керівництво країни і громадськість, наші опоненти почали використовувати інші методи. Згідно з наказом Мінтрансу від 10 липня 2003 року органи місцевої влади розпочали судовий процес з метою вилучення у заповідника всіх проток і внутрішніх водойм, на які ми маємо державний акт на право постійного користування.

      Діяльність заповідника перевіряли десятки комісій. Хоча жодних грубих порушень жодною з комісій встановлено не було, дуже схожі за змістом і стилем скарги, написані під диктовку, продовжували йти нагору, а в заповідник знов і знов їхали контролери.

      Позитивну роль у цій ситуації могла б зіграти конструктивна позиція Мінприроди, але, на жаль, головне природоохоронне відомство країни замість відстоювання державницьких інтересів заповідної справи стало на шлях прямого лобіювання необгрунтованих прагнень Мінтрансу України.

      ДБЗ є національним надбанням не лише України, а й усього світу, що підтверджено відповідним дипломом ЮНЕСКО від 2 лютого 1999 року. Тому українська і міжнародна громадськість, представники авторитетних міжнародних організацій більш ніж із 70 країн світу надіслали тисячі листів, протестуючи проти знищення заповідника. Нас підтримують листами, публікаціями, виступами представники широкого спектра політичних сил, розуміючи, що загальнодержавне природне надбання стоїть вище політичних поглядів.

      Ситуація, яка склалася сьогодні навколо ДБЗ, є знаковою не лише з морально-етичної, правової чи політичної точки зору. Якщо буде створено прецедент вилучення земель заповідника, то й інші заповідники України теж будуть приречені на знищення.

      На наш погляд, ситуація навколо ДБЗ набула такого широкого розголосу серед української і міжнародної спільноти ще й тому, що проблему намагаються вирішити недемократичними, нецивілізованими методами. Тож початок 2004 року не виправдав надій колективу заповідника на те, що гірші часи вже позаду. В стані наших опонентів дехто став повністю втрачати здоровий глузд і відчуття всякої міри.

      Вилківською міськрадою і державним підприємством «Дельта-лоцман» 3 березня 2004 року були проведені так звані громадські слухання з даного питання. На них були запрошені винятково прибічники будівництва каналу через гирло Бистре, а кілька співробітників ДБЗ стали єдиним винятком. Деякі промовці опустились навіть до звинувачень працівників заповідника у зраді Батьківщині, в служінні інтересам Румунії, у фінансовій підтримці Румунією адміністрації ДБЗ за її позицію щодо судноплавного каналу (!!!). До цього нашим співробітникам уже погрожували і фізичною розправою, і навіть таким середньовічним методом, як виселенням директора заповідника з міста. Здається, що межа вже перейдена.

      Окрилені підтримкою Мінтрансу місцеві чиновники Вилківської міської ради, Кілійської райдержадміністрації, зважуючи на значну географічну віддаленість ДБЗ від НАН України і Києва, стали проявляти ще більшу активність і зараз намагаються відірвати від заповідника ще й територію Стенцівсько-Жебриянівських плавнів площею понад 7 тисяч гектарів. Розповсюджується дезінформація, що заповідника вже не існує, що  в нього вже відібрані протоки і внутрішні водойми, і природоохоронного режиму вже не має, причому ці плітки викладаються навіть в офіційних листах на нашу адресу.

      Незважаючи на це, ми будемо відстоювати інтереси держави щодо природоохоронної справи і віримо, що актуальна проблема прокладання судоходу Дунай — Чорне море буде вирішена без порушення вимог природоохоронного законодавства і міжнародних зобов'язань України, а наш заповідник буде захищений від відомчого екстремізму  і чиновницької вакханалії.

      Колектив Дунайського біосферного заповідника НАН України звертається до вельмишановних керівників нашої держави з проханням і вимогою:

      — перевести вирішення важливої державної проблеми — відновлення судноплавства на українській частині Дунаю в цивілізоване русло, звільнити її від спекуляцій і пошуку «ворогів»;

      — забезпечити неухильне дотримання природоохоронного законодавства України і її міжнародних зобов'язань з боку органів влади і місцевого самоврядування в Кілійському районі Одеської області;

      — захистити Дунайський біосферний заповідник — загальнодержавне надбання — від свавілля чиновників, покласти край безпідставним звинуваченням, дезінформації і наклепам на діяльність ДБЗ, нескінченним перевіркам, що паралізують роботу заповідника.

Колектив Дунайського біосферного заповідника.