Міжнародний день пам'яті жертв радіаційних аварій і катастроф 26 квітня став, за великим рахунком, тільки українським — та ще японським — днем. Пройшло 18 років — час стер багато емоцій і дещо притлумив біль, тож чорнобильська драма живе в нашій нації приховано — власне, як і випливає з природи радіоактивності. Ми всі гуртом згадуємо про цю трагедію 26 квітня. Керівники держави покладають квіти і відвідують лікарні для чорнобильців, хворі просять ліків, живі і вцілілі — пільг та квартир. Так і йде постчорнобильське життя — від роковин до роковин.
Чорнобильську АЕС під тиском світової спільноти Україна закрила в 2000 році. Закрила, не добившись від тієї спільноти достатніх відшкодувань. Наразi залишилася лише статистика, яку вчора вночі, рівно о 00.23 (момент вибуху на ЧАЕС у 1986 році), згадували в місті Славутич, біля меморіалу Героям Чорнобиля. Потужний вибух, еквівалентний 500 хіросімським бомбам, карколомно змінив життя мільйонів людей. У ліквідації аварії брали участь 800 тисяч чоловік, зокрема весь персонал станції. Постраждалими від ядерної аварії офіційно вважаються 3 млн.чоловік, крім того, 900 тисяч українців було переселено із забруднених радіоактивних територій.
Україна спокутувала цей гріх Радянського Союзу — будівництво потужної АЕС неподалік густонаселеної столиці — і людьми, які відтоді, наче фронтовики, почали називатися ветеранами, й грішми. Одна лише вартість консервації четвертого блоку ЧАЕС (так званий «Саркофаг») становила 6 млрд. доларів. Але чи убезпечені від Чорнобиля ті, хто прийшов у цей світ пізніше, вже після квітня-1986?
«Саркофаг-2» лише приховує проблеми від українського суспільства та світової громадськості, вважає лідер Української народної партії Юрій Костенко, який у 1992—1998 роках був міністром охорони довкілля та ядерної безпеки і вів основні переговори з «Великою сімкою» та іншими партнерами щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи. «Тоді (на перших переговорах. — Ред.) наша стратегія полягала в тому, щоб стабілізувати конструкції діючого об'єкта «Укриття» і продовжити термін його дії на 30-50 років, створити системи контролю за залишками ядерних паливних матеріалів, щоб «придушити» можливу ядерну реакцію в «Укритті», — розповідає п.Костенко УНІАНу. — Але коли кошти «Великої сімки» було зібрано, стратегія поступово змінилася в бік будівництва такого собі «райдужного об'єкта» над діючим «Саркофагом» — «Саркофагу-2». Ніхто не знає, скільки ця «оболонка» витримає часу, ніхто не знає, як вона поведеться в екстремальних погодних умовах, а кошти на підтримку безпеки вже цієї нової споруди залучатимуться й надалі з державного бюджету України». «Коли уряди міняються, як рукавички, коли немає фахівців, які були причетні до витоків розробки цієї стратегії, то важко зараз очікувати спроб держави змінити таку ситуацію», — резюмує Юрій Іванович.