Черкаський винахідник Леонід Фомінський: «Це той самий «історичний» леміш». (Фото автора.)
Більше сотні патентів на власні винаходи та десяток власноруч написаних книг має відомий черкаський винахідник, кандидат технічних наук Леонід Фомінський. За видатний вклад у науку йому вручено російську міжакадемічну нагороду — орден «Лицар науки». Ученого з волинським корінням академік Російської академії космонавтики ім. Ціолковского Нікітін називає людиною, яка «закладає основи нової фізики». Фомінський відкрив джерело нової енергії, створивши теорію вихрового теплогенератора. Це «вічний двигун» третього покоління, в основі якого — ефект зменшення маси енергії тіл під час прискорення їх обертання.
У черкаській квартирі Леоніда Фомінського все заставлено книгами, періодичними виданнями, тут же багато фотографій, на яких вчений з відомими сучасниками. Тут же, вдома, Леонід Павлович зберігає й той «історичний» леміш, який привів його на Черкащину. Він бере його в руки і показує нам блискучу наплавку, зроблену ним ще в радянські часи:
«Мене до Черкас Алім Чабанов, який керував тут відомим у Союзі науково–виробничим об’єднанням НВО «Ротор», із Дніпропетровської області переманив. Я тоді жив у місті Марганець і на одному з тамтешніх підприємств зробив винахід по наплавці плугів та лемішів», — розповідає «УМ» Леонід Фомінський. Його наплавка в п’ять разів збільшувала строк експлуатації цього необхідного на селі знаряддя.
Тоді в міністерстві чорної металургії від Фомінського відмахнулися, мовляв, це не наша номенклатура, нехай про плуги та лемехи у колгоспників голова болить. А коли дізналися, що нова технологія збільшує вартість кожного виробу на 20 копійок, то сказали, «от якби ти зробив винахід, що здешевить лемех на таку суму». Леонід Павлович боровся з бюрократами, виступав у пресі, але йому так і не вдалося запустити свій винахід у серійне виробництво. Випадково доля звела його з керівником черкаського «Ротора». Той запросив винахідника на своє підприємство, пообіцяв гарну роботу, високу зарплату, квартиру.
Ішов 1988 рік. Тільки Фомінський почав працювати на «Роторі», як СЕС опечатала там гальванічний цех, виявивши в очисних стоках отруйні речовини. Леонід Павлович й розповів Чабанову про свій давній винахід — як за допомогою порошку очищувати стічні води.
«Коли я працював на виробничому об’єднанні «Тулачормет», то порошок видобував із різних металів — заліза, вольфраму, алюмінію, міді. Він потрібен був для виробництва каталізаторів, порошкової металургії, ракетного палива. Робив це новим електроерозійним способом», — пояснює Леонід Павлович. Каже, що під час дослідів переконався, що порошок сорбує на себе весь бруд із води. Він пробував винайденим порошком очищати й забруднену радіонуклідами чорнобильську воду. Результат перевершив усі сподівання: тільки за один прохід радіоактивність у воді зменшилася в 10 разів. Досліди Фомінський проводив відразу після Чорнобильської катастрофи. Окрилений винахідник написав у комісію з ліквідації Чорнобильської катастрофи, повідомивши про свій спосіб очистки радіоактивної води. Йому відповіли через місяць. Мовляв, «дякуємо за готовність допомогти, але вже задіяно великі матеріальні та людські ресурси для будівництва фільтруючих дамб, які цілком справляються з поставленими завданням». «Тепер ми знаємо, як вони справилися», — невесело каже Леонід Павлович.
Його пропозицію очистити стічні води з гальваніки власноруч винайденим порошком керівництво «Ротора» підтримало. Разом із фахівцями заводу Фомінський за три тижні зробив лабораторну установку для отримання порошків із металу, схожу на ту, якою користувався в Тулі. І виготовленим на ній порошком очистив стоки з гальванічного цеху. Лікарі СЕС були вражені результатом. Якраз тоді на «Ротор» приїхав Іван Силаєв, тодішній заступник голови Ради Міністрів СРСР. Диво техніки, виготовлене Фомінським, йому теж продемонстрували.
«Я ще й випив очищену воду. А Силаєв жартома питає мене, чи ця машина вміє переводити в порошок діаманти. Кажу, не пробував, бо діамантів не маю, а от золото в золотий порошок переведе точно», — з усмішкою згадує Леонід Фомінський. Через кілька днів після від’їзду з Черкас московського гостя керівник «Ротора» викликав Фомінського в кабінет і сказав: «Бери паспорт, зубну щітку і бігом в аеропорт, там по тебе літак із Москви прислали, у столиці хочуть бачити, як ти воду порошком очищаєш». У Москві Леонід Павлович показував свій винахід Раді Міністрів, а потім на зустрічі з послом Англії та представниками їхньої торгово–промислової палати. Воду він очищав у винному бокалі. Англійці від імені прем’єр–міністра Маргарет Тетчер запросили Фомінського до своєї країни.
Він каже, що в торгпредставництві на презентацію очистки води не змогли швидко зібрати англійський бізнес. І Фомінський, зі згоди тих, хто його супроводжував, зателефонував на радіостанцію Бі–Бі–Сі й повідомив, що в складі урядової делегації із Союзу прибув дисидент. Він говорив про себе, адже рік відсидів у тюрмі, бо відмовився на партійних зборах осудити академіка Сахарова. Так Фомінський потрапив на прямий ефір і заодно розповів про свій винахід та очистив воду. Тож наступного дня в торговому представництві було чимало англійських бізнесменів, і презентація його винаходу пройшла на «ура». Під час тієї поїздки планувалася зустріч і з самою Маргарет Тетчер. На жаль, її скасували. Зате в міністерстві екології Англії Фомінського вислухали й були вражені його винаходом та запрошували приїжджати в Англію, коли отримає патент.
Але потім розвалився Союз, закрили й черкаський «Ротор». Учений опинився на біржі праці. Доки був безробітнім — писав книги. З–під його пера вийшли «Роторні генератори дармового тепла», «Диво падіння», «Вихрова енергетика», «Холодний ядерний синтез із позиції руху», «Початок теорії руху в часі». Про останню книгу Фомінський каже, що її тема стосується теорії відносності, але не за Ейнштейном, а «перпендикулярно» Ейнштейну. Книга користувалася великим інтересом у читачів. Тож винахідник написав ще й продовження — «Таємниці мальтійського ікса, або Теорія руху». Коли вона вийшла у світ, автору й подзвонив із Молдови відомий винахідник, доктор технічних наук, професор Юрій Потапов.
«Каже, ось у твоїй книзі розписано, як енергію можна одержати з води. Мовляв, всього–на–всього треба її розкрутити. І якщо в цю розкрутку ти вклав один кіловат електроенергії, то тепла повинно бути в кілька десятків. Ти пропонуєш гріти воду, а ми вже п’ять років як зробили такий тепловий генератор, який воду закручує. Тільки три академії наук — російська, молдавська та американська — збилися з ніг, аби пояснити, звідки там береться тепло. А в тебе розписана вся теорія цього», — говорить Леонід Павлович. Він переконаний, що в майбутньому саме такі теплові генератори замінять атомні електростанції. Каже, вони уже й тепер могли прийти їм на зміну, але хто ж на це згодиться? Можна такі генератори ставити і в підвалах житлових будинків для обігріву приміщень. Економія була б суттєвою. До речі, такі теплові генератори вже працюють у російських містах, а також у Києві, Тирасполі та Черкасах.
А з академіком Потаповим вони згодом ще й працювали разом на одну з російських фірм, котра, як говорить Леонід Павлович, «займається корисним використанням космічних об’єктів». Там Фомінський додумався до ще одного цікавого винаходу. На підтвердження сказаного він відкриває свою книгу і показує нам ілюстрацію: «Цей теплогенератор видає нітринні випромінення. Я розрахував, що видає тільки в один бік — вздовж вихрової труби, довів, що коли він світить в один бік, то в інший має бути віддача, як у будь–якому двигуні, й підрахував, яка там сила. А ще запропонував поставити такий теплогенератор на космічному кораблі замість іонних двигунів, які там застосовуються. У них же обмежений ресурс, а цей може хоч рік працювати, хоч десять». А минулого року в жовтні, веде далі Леонід Павлович, він з преси дізнався, що в Росії з таким двигуном запустили в космос ракету. Він переконаний, що то — його винахід, на який він має патент.
«У газетах писали, що в космічній ракеті використано новий двигун, про який ніхто не знає, як він працює, звідки там береться тяга. І я відразу зрозумів, про що йдеться. Оскільки я росіянам пропонував свого часу це зробити, коли ми з Потаповим працювали там кілька років», — підсумовує Леонід Фомінський.
Вже п’ять років Леонід Павлович на пенсії. Останнім часом він захопився написанням книги про свій родовід. Каже, чимало цікавого з історії своїх предків знайшов у архівах. Серед відомих пращурів називає й графиню Олександру Браницьку, котра свого часу володіла Білою Церквою.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
