Пройшли вогонь, воду і «Трипільське коло»

Проаналізувавши фестивальний рух в Україні, важко уявити собі, що відвідувачі впродовж кількох спекотних днів зможуть утриматися від пива, а то й чогось міцнішого для підняття настрою. Еко–культурний фестиваль «Трипільське коло», котрий проходив із 1 по 4 липня на берегах Дніпра у Ржищеві під Києвом, довів, що все можливо. Організатори три роки поспіль ставили перед собою мету зробити фестивальну зону вільною від алкоголю, тютюну та наркотиків. Реалізувати завдання їм допомагала концепція «Трипільського кола». Щороку фестиваль проходить почергово під знаками води, землі, вогню, який став девізом цьогорічного фесту, та повітря. Коло символів замкнеться у 2012 році парадом стихій. Вістрям етно–забави є тема трипільської культури. Ми мало обізнані в історичних тонкощах, якими насправді були трипільці. Та однозначно, вони не поводилися так, як зазвичай прийнято на фестивалях у нашій країні, де без пляшки алкоголю жодного танку не поведуть.

Перші два роки не завжди вдавалося проконтролювати вміст рідини у пляшках відвідувачів. Бувало, що продавці поміж квасом і мінералкою примудрялися продавати хмільні напої, а фестери у пакетах із–під соку — проносити горілку. «На 98% ми досягли своєї мети. У жодній точці не продавали алкогольні напої. Еко–патрулі разом з охоронцями перевіряли вітрини і холодильники продавців, — звітують організатори. — Не можемо сказати, що на «Трипільському колі» ніхто не курив. Та наші волонтери, а їх було більше 150 осіб, нагадували курцям, що в нас не палять. Щороку кількість людей, які надають перевагу здоровому способу життя без шкідливих звичок, стає все більше».

Важко не погодитися із затійниками «Трипільського кола». Адже на фестиваль їдуть не тільки схиблені меломани, а й звичайні люди, щоб відпочити у колі друзів на лоні природи. Цьогоріч у Ржищеві зареєструвалося 10 тис. відвідувачів. Для порівняння, минулого року кількість фестерів не перевищила 7 тис. осіб. До того ж серед звичної для польових тусовок молоді переважали сім’ї з маленькими дітьми. Денна програма була розрахована так, що у малюків не вистачало часу надокучити батькам.

Без алкоголю всі вільні для творчості

На «Трипільське коло» запросили 200 організацій, котрі представляли творчі майстерні. Кілька майданчиків, де впродовж дня проходили майстер–класи, були суто дитячими. Для дорослих вільні художники три години на день давали майстер–класи безкоштовно, решту часу проводили уроки за символічну ціну. А от дітей увесь час безкоштовно вчили ліпити жайворонків, розказували, як згідно з народними традиціями весну зустрічати, літо проводити, співати веснянок і купальських пісень, водити хороводи, малювати, робити анімацію та ляльки–мотанки. Вільна для творчості територія «Трипільського кола» кожного з відвідувачів мала перетворити на художника. Загалом, із дітьми проблем із творчістю не виникало. Якщо батьки відважилися своїх чад ще в памперсах по етнічних фестивалях тягати, то хочуть вони того чи ні, а малюки автоматично ростуть художниками.

У дорослих пробудити бажання до творчості з перших разів не вдавалося. На «Трипільському колі» під знаком води, що проходив у 2008 році, організатори спробували поекспериментувати, чи готові українці робити арт на місці забави. Спеціально для цього виділили сцену вільної творчості. На жаль, художники–аматори начудили багато низькопробних робіт, через що майданчик спонтанних ідей відмінили. Але цього року знову виникло питання, що звичайні відвідувачі підтягнулися до рівня художників і готові творити он–лайн. До того ж територія «Трипільського кола» розміром у 16 гектарів дозволяє з кожного бодай раз на чотири дні у році зробити художника. Організатори пообіцяли наступного року повторити майданчик спонтанних ідей.

Прикладом для тих, хто хоче бути митцем, стали об’єкти ленд–арту, розкидані по всьому полю. У кар’єрі, де видобувають глину для керамістів, горіло серце, змайстроване зі свічок, за головною сценою світився металевий жук, уздовж головної алеї від злих духів охороняла свастика, знак вогню та сонця. Автор цих рядків теж спробував реалізувати себе у ролі вільного художника. Гурт «Сварга», куди входить кореспондент «УМ», на «Трипільському колі» представив три арт–об’єкти: «Квітку життя», сплетену із трав Ржищева, викладену дровами сваргу, котру щовечора ритуально запалювали факелами, та композицію «Інфосвічка», суть котрої полягала в тому, що трипільська баба пильно вдивлялася в коробку монітора, де замість електронного зображення горіла справжня свічка. Цю композицію кожен міг трактувати як заманеться, та автор задумував її як поєднання трипільської доби, коли люди проводили вечори біля ватрочки, і сьогодення, в котрому вечірній час не обходиться без телевізора і комп’ютера. Із власного досвіду хочеться відмітити, що на фестивалі значно приємніше бути учасником, аніж просто відвідувачем. Адже ти не тільки заряджаєшся енергією творчості від інших, а й навзаєм пропонуєш свій арт–об’єкт.

Щоб фестиваль не пройшов ухолосту, відвідувачам пропонували забути про міську метушню і перетворитися на трипільців. Фольклорист Данило Данилейко організовував толоку, де всім фестивалем ногами місили глину і будували справжню трипільську хату. Керамісти ліпили трипільські печі, в котрих випалювали глиняний посуд, фігурки жінок і тварин, змайстровані новоспеченими трипільцями. Хто не хотів докладати рук до творчості, використовував своє тіло як полотно для художників. На тілах відвідувачів глиною малювали трипільську символіку. Тож щодня ярмарковою алеєю, де продавали керамічні вироби, проходила група живих трипільських фігурок. Було з чим порівняти.

«Я не рожа й не калина — не зів’яну нікогда»

Багато фестивалів в Україні щороку женуться за новими гуртами. «А ми привеземо того, а запросимо того». «Трипільське коло» вибрало інший шлях. Щороку на головній сцені виступають одні й ті ж колективи: «АтмАсфера», «ДахаБраха», Mad Hads XL. Як пояснили організатори, ці гурти не так часто дають концерти, щоб надокучити. «Для місцевого населення поп–виконавці були б зрозумілішими, ніж музика «ДахиБрахи» чи «АтмАсфери», але ми не йдемо на повідку публіки і хочемо підвищувати культурний рівень відвідувачів. Щоб ті, хто не розуміє цих гуртів, побачили, що такі ж, як вони, здорові і красиві, люблять цю музику і сприймають її «на ура», — говорить один з організаторів фестивалю Олесь Журавчак.

Якщо хтось насмілиться закинути організаторам, що з таким підходом для постійних відвідувачів у музичній частині не буде нічого нового, наперед хочеться заперечити. Для «Трипільського кола», зважаючи на стихійну тематику фестивалю, музиканти підготували окрему програму. Наприклад, «АтмАсферу» годі було впізнати. Із медитативного гурта, який традиційно співає гімни богам, артисти перетворилися на справжніх паліїв. Учасники гурту розмалювали себе вогняними знаками, вдягнули жовто–червоний одяг. Та й їхня музика стала іншою. Таке відчуття, що кожна композиція горіла вогнем, стільки пристрасті, гарячої енергії і драйву несла в собі «АтмАсфера».

Після того як Mad Hads XL своїм виступом підірвав усіх «на море» позитиву і тисячі «трипільців» активно витанцьовували «бугі–вугі», ніби повний автобус Буратін — здавалося, їх уже ніщо не зупинить. Аж тут за барабани сіли три наречені в чорних папахах. Година етно–трансу від «ДахиБрахи» вибила з ритмів танцю все «Трипільське коло». «Ми грусний гурт», — каже зі сцени один із лідерів «ДахиБрахи» Марко Галаневич. Коли всі заспокоїлися і поволі почали навпочіпки присідати перед сценою, Марко завів коломийки власної обробки. І знову почалися танці, але вже під знаком «дахівців».

Мало кому вдається у фестивальній солянці продумати свій виступ так, щоб вибити з голів фестерів усі попередні гурти. Після «ДахиБрахи» в інших музикантів не залишилося надії заполонити серця «Трипільського кола». «Я не рожа й не калина — не зів’яну нікогда», — заспівали дівчата з «Дахи­Брахи». З цих слів зрозуміло, що ми ніколи не дочекаємося, аби їхні пісні надокучили, а «Трипільське коло» перетвориться на фестиваль, який втратить свій резонанс.