Хтось із класиків науки «масового оболванювання» громадян відзначив, що пропаганда має бути гранично примітивною і чорно–білою, що в ній чітко повинні бути протиставлені сніжно–білий «наш» та злісний ворог, на якого слід спрямувати вину за всі біди та незадоволення громадян. Це твердження приходить на згадку при прочитанні недавньої публікації «Відповідь Ю. Щербака М. Сидельникову» в газеті «День».
Ось одне з його висловлювань першорядного значення за вагомістю змісту та новизною ідей. У міркуваннях про те, хто винен у протистоянні Ющенко—Тимошенко, пан Щербак пише: «Ненависть Ющенка до Тимошенко — це заздрість однокласника–селюка з комплексом меншовартості до блискучої міської дівчини–відмінниці, коефіцієнт (IQ) інтелекту і комп’ютерно–цифрове мислення якої на порядок вищі за уповільнене «аналогове» думання «пасічника». А щоб відкинути всілякі сумніви стосовно того, що твердження про інтелектуальну меншовартість «селюків» та «пасічників» поширюється не на одного Ющенка, а на всіх громадян, він далі робить важливе узагальнення: «Поразка Ющенка — це поразка українського села в змаганнях з українським містом, що його уособлює Юлія Тимошенко».
Звертає на себе увагу низка логічних і змістовних «проколів» у цих міркуваннях п. Щербака, розглянемо деякі з них.
Насамперед, і це головне, державних діячів треба оцінювати по тому, наскільки їхні діла в рамках повноважень, наданих законами, відповідають захисту національних і державних інтересів України. Але цього у статті Ю. Щербака немає.
До чималої кількості всіляких меж, якими поділили наше суспільство на ворогуючі групи (релігійні, ментальні, мовні тощо), п. Щербак додає ще одну: начебто дуже низький коефіцієнт інтелекту IQ, притаманний вихідцям із села. Тож він придумав і публічно проголосив презирливі терміни для позначення ще однієї нижчої касти — «селюки» та «пасічники»...
Як працівник із великим стажем роботи у сфері обчислювальної техніки я можу заявити, що сучасній науці невідомо про існування двох різних видів homo sapiens — з «уповільненим аналоговим» мисленням в одного виду та «комп’ютерно–цифровим» у другого. Цей поділ стосується технічних пристроїв та алгоритмів, до того ж «аналоговий» зовсім не означає «уповільнений». І якщо п. Щербак стверджує протилежне, то це можна розцінити лише як ознаку його некомпетентності в цих питаннях та безвідповідального ставлення до своїх заяв. А коефіцієнт (IQ) — занадто серйозна річ, щоб голослівно стверджувати, що вихідці з міста «на порядок» перевершують «селюків» за цим показником.
Оцінки в атестаті («міська дівчина — відмінниця») приймаються до уваги здебільшого щодо випускників шкіл. А якщо цей показник п. Щербак застосовує для людей із солідним стажем, то можна розцінювати лише як ознаку слабкості його позиції, як ознаку того, що в нього немає інших, вагоміших, аргументів.
Пан Щербак чомусь «забуває», що твердження про меншовартість однієї групи обов’язково тягне за собою висновок про вищість іншої. Але це ми вже проходили — згадаймо про гегемонію пролетаріату.
І нарешті — про азбучне питання, яке п. Щербак зобов’язаний знати як громадянин та ще як колишній дипломат. Спроби поділу людей на вищі та нижчі групи (раси, касти тощо) старі, як світ. Вони здійснювалися за ознаками кольору шкіри, походження, статі тощо, а в колоніальну епоху слово «азіати» вживали як синонім слів «варвари», «дикуни». У наш час спроби подібного поділу засуджені на рівні ООН. Загальна декларація прав людини ООН проголосила всіх людей рівними в правах, а пропаганда поділу людей на «вищих» та «нижчих» заборонена законом у більшості цивілізованих держав з Україною включно. Тож необґрунтованими публічними заявами про «меншовартісних» вихідців із села, про інтелектуальну «поразку села» п. Щербак порушив загальноприйняті норми моралі та права, спробував посіяти ворожнечу між суспільними групами, образив мільйони наших громадян, власноруч розписався в недобросовісному підході до суті своїх публікацій.
Шкода, що колись перспективний діяч опустився до маніпулювання «меншовартісними селюками» та «блискучими міськими відмінницями», а у справі брудного безпардонного шельмування Ющенка опинився в одній коаліції з кремлівськими шовіністами, комуністами, «регіоналами» та іншими україноненависниками.
Тенденційними методами, до яких вдається п. Щербак, не можна одержати об’єктивних коректних результатів аналізу. А от стаття М. Сидельникова (опонента Ю. Щербака, в цій самій газеті) вигідно відрізняється від статті Ю. Щербака серйозністю аналізу та опорою на факти. Тож, не вдаючись у деталі, відзначимо, висновки Сидельникова про те, що «Юля — гробар майданних ідеалів і надій», що вона — «...кремлівський проект, зозуля, яка виштовхує з помаранчевого гнізда проукраїнських політиків...», що вона працює на розвал проукраїнського табору зсередини, є цілком логічними і обґрунтованими. Ці висновки підтверджують багато інших аргументів, крім наведених у статті.