Попри всі заспокоювання, що шкільний підручник з історії писатимуть українські історики, все ж у ЗМІ з’явилася інформація, що в Москві вже дописують його — спільний для українських і російських школярів. Визначено навіть час завершення роботи — до осені. Ідею спільного підручника тривалий час войовничо обстоював відомий українофоб нардеп В. Колесніченко і взявся за її реалізацію міністр Д. Табачник. Це буде навдивовижу цікавий витвір новітньої історичної науки. У ньому автори поєднають непоєднуване, бо надто розбіжні шляхи історичного розвитку українців і росіян. Для перших — це боротьба за незалежність — то зброєю, то дипломатією, для других — «покорение народов» і «присовокупление земель». За таким підручником українським школярам доведеться вивчати і завоювання російськими військами сибірських ханств, і підкорення Кавказу доблесним Єрмоловим, і ще багато чого, що зовсім не стосується України. А з української історії, треба думати, буде взято лише визначені авторами прийнятні для обох сторін теми й аспекти.
Навіть у радянські часи в «Історії СРСР» Україні було відведено окремий розділ, а потім її історію вивчали за окремим підручником. А от у часи незалежності, коли розкрито архіви, з’явилися нові джерела, ліквідовано багато чорних плям, раптом з’явилася проблема: як подавати в школі історію України?
Як варіант у «Могилянці» розглядали проект іншого підручника, вітчизняних авторів. Він теж має бути оригінальним тим, що з нього буде вилучено власне історію, а об’єктом розгляду стане людина. Але людина є об’єктом вивчення інших наук, таких як психологія, антропологія, а історію, у звичайному розумінні слова, завжди розглядали у хронологічній послідовності життя народу, країни, подій і фактів. У майбутньому підручнику не буде поняття «гніт» і «ярмо». отже обійдено тему боротьби. А що ж це за історія України без боротьби? Залишаться нерозкритими трагічно–героїчні образи ряду гетьманів і все те, що, як писав В. Винниченко, «не можна читати без брому». Без емоційного загострення змісту навіть суха наукова констатація невідомо, чи буде в підручнику. Чесний підхід до історичних фактів потребує, щоб були збережені їх об’єктивні оцінки, не підпорядковані політичній обережності, без «озирання на всі боки».
Майбутній підручник планують створити на суцільних позитивах, без «жертв і крові». Це тоді, коли вже видано достатньо правдивої документальної літератури. З’явилося навіть дитяче видання «Українська Повстанська Армія» (Харків), незалежно від ставлення сучасної влади до УПА. Такий підхід обрала професор «Могилянки» Н. Яковенко, з когорти Табачника—Толочка, пояснюючи це тим, що така методика побудови підручника з історії існує в західних країнах. Може, там це виправдано, а в нас — інші обставини. Краще поцікавитись, як пишуть свою історію поляки.
Українці повинні знати своє минуле таким, яким воно було, знати, чим і ким пишатися, що засуджувати і враховувати уроки на майбутнє. У підручнику не треба акцентувати на здобутках радянської влади і так званій Великій Вітчизняній. У ньому має виражатися національна пам’ять народу, на основі якої формується національна свідомість — духовна платформа патріотизму. Де ще, як не з підручника, широкий загал, передусім школярі, дізнаються про минуле свого народу? Тому він, як будь–яке нормативне джерело з історії, має бути очищений від брехні, перекручень, тенденційності. Так само неприйнятна для підручника і т. зв. гуманізація (позитиви), коли розглядають людей узагалі без їхнього історичного контексту. Тут історію підміняють якимось іншим напрямом гуманітарних наук, що його автори називають «антропоцентризмом». А школі потрібен саме підручник з історії.
Треба сподіватися, що ні перший, ні другий згадані тут підручники в конкурсі не переможуть. Здоровий глузд чесних науковців та ще й громадська думка візьмуть гору.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
