Михайло Арошенко: «Життя людини — її найголовніший капітал».
Відколи людство придумало гроші, його роздирають протиріччя. Гроші — зло, але чомусь цього зла кожному хочеться якнайбільше. Гроші не головне, але й без них — ніяк. Бути заможним у бідній країні — непристойно, але чи багато знайдеться бажаючих, які не хотіли б опинитися на місці багатія? Про гроші та про те, як вони правлять світом, ми розмовляємо з дніпропетровцем Михайлом Арошенком, автором серії книжок «Час і гроші», започаткованої 16 років тому.
— Михайле Михайловичу, за фахом ви інженер–будівельник, а гроші — це все ж фінанси. Як змогли настільки перекваліфікуватися, що видали на цю тему аж цілу серію книжок?
— Упродовж тривалого часу я керував спеціальною аналітичною групою, яка виїздила у «гарячі точки» — місця різних аварій. Вивчали причини цих катаклізмів, що траплялися у різних сферах.
Зрештою, на підставі цього серйозного досвіду дійшов висновку, що головна аварія, яка неминуче очікує кожного з нас, — фінансова. Зовсім свіжий приклад — події у Греції, країні Євросоюзу, входження в склад якого дехто вважає мало не панацеєю від усіх бід. Та й сусідній Росії довелося пережити лихі часи: коли вона опинилася на грані дефолту і чимало фінансових структур луснули мов мильні бульбашки. Отож Україні надзвичайно важливо не втрапити до цієї халепи.
Ще Цицерон казав, що гроші — це рушійна сила війни. Мене ж це підштовхнуло зайнятися такою темою всерйоз. Так я й став вивчати природу фінансових воєн.
— Звідки ж її, цю історію, починати? Все ж таки термін «фінансові війни» порівняно новий...
— Років зо 20 тому я став вивчати історію американського долара, вік якого менший, аніж Дніпропетровська, і тим паче України. Його запустили в обіг, згадаймо, з особливою функцією — в піку англійському фунту.
— І відтоді долар оволодів світом...
— Спершу долару довелося пройти 13 сходинок своєї піраміди. Які конкретно — я детально розповідаю у своїх книжках і публікаціях. А фінансова могутність США тримається тільки на тому, що там долари банально штампують і відправляють до інших країн, отримуючи натомість реальні товари.
За оцінками експертів, доларова маса забезпечена традиційним товарним покриттям лише на 5—10 відсотків. Для порівняння: євро — десь на 30 відсотків, російський рубль — на 50, українська гривня — на 200 (!). Решту 90—95 відсотків покриття долара становить вартість розкручених торговельних марок, міфологія «американської мрії», перспективи ринку високих технологій, закладені у вартість акцій...
І тому якщо українська пенсіонерка тримає під сукном собі на «чорний день» 200 американських доларів, то цим вона зміцнює економіку США. Для американців найстрашніше, щоб готівкова маса у «зелених» не поверталася до них — їм потрібен товар. Тому й колишнього українського прем’єра Павла Лазаренка вони в себе тримають так довго зовсім не тому, що порушив якісь там українські закони, а тому, що він ці долари у величезній кількості ввіз на територію США.
— А фінансові війни тут до чого? Йдеться про запровадження євро як противаги американському долару?
— Власне, до цього я й веду. Простежте в контексті історичних подій: як тільки долару стає погано чи він «захитався», необхідна війна. Справді виходить: кому війна, а кому — матінка рідна.
— Але ж американці неабияк пишаються тим, що на своїй території не знали воєн понад 200 років...
— Йдеться про війни фінансові, які були, є і будуть. Коли долар став справжнім паном у світовому вимірі? Після Другої світової війни. Тому вони й придумують «Аль–Каїди» і тому подібне. Події 11 вересня 2001 року тут стали справжнім апогеєм. Пригадуєте, як світ був шокований тим, коли в хмарочоси Всесвітнього торговельного центру врізалися два реактивні «Боїнги», керовані смертниками. Під уламками висоток опинилися тисячі людей. Невдовзі такий же сценарій спіткав і будівлю Пентагону. На очах усього світу були атаковані символи існування американської держави. Для мене ж в усій цій нечуваній трагедії найцікавішим стало інше — вже наступного дня після зруйнування хмарочосів керівник Федеральної резервної системи США Алан Грінспен повідомив про фактично необмежену емісію готівкових доларів — начебто, з метою не допустити кризи ліквідності світової банківської системи. Тільки на боротьбу з тероризмом виділили 40 мільярдів!
Тому й не дивно, що немало фахівців сходяться на тому, що американська трагедія 11 вересня 2001 року була організована саме з метою порятунку доларової маси. Поміркуймо самі. На підготовку терористичної операції витрачено один мільйон доларів. А ринок акцій Насдак обвалився на три трильйони (три тисячі мільярдів!!!), індекс Доу — Джонса — на п’ятсот мільярдів. Образно кажучи, Минуле (Доу) перемогло Майбутнє (Насдак) із рахунком 6:1. У підсумку доларова піраміда не впала, а планово «обвалилася» внаслідок «спрямованих вибухів». Тобто, вчинили, як ящірка, — щоб залишитися живою, залишили свого «хвоста».
Прізвища розробників операцій тут вже значення не мають. Сучасні технології розподілу праці військових такі, що більшість із них отримають свої нагороди посмертно.
Що характерно, упродовж 1994—2000 років фінансова система США була змушена справлятися з кількома кризовими впливами: мексиканським дефолтом 1995 року, азіатською фінансовою кризою 1997–го і російською економічною катастрофою 1998–го. І щоразу саме стабільний стан американської економіки не дозволяв розгорнутися світовій фінансовій кризі.
— Але ж світова криза нас не оминула у 2008—2009 роках?
— У тім і річ. Навіть трагедія 11 вересня 2001 року у Нью–Йорку не спрацювала. Є низка непрямих доказів цього. Тож чого нам очікувати надалі? Не менш масштабних терактів. І не тільки на теренах США...
Одного тут не заперечити: долар — це високі технології, Майкрософт, Голлівуд і величезні борги народу і держави. З іншого боку, комп’ютерна революція спричинила колосальний понад 25–річний бум в американській економіці. Тепер цьому настає цілком закономірний кінець. І вже не дивує, коли одного прекрасного дня вартість американських акцій може впасти на сотні мільярдів доларів. А були ж часи, коли впродовж тижня вони могли подорожчати на пару трильйонів.
— То, може, запровадження євро цьому може зарадити, ставши альтернативою? Але й ця валюта останнім часом почала «хитатися»...
— Ви знаєте, хто є архітектором запровадження євро? Професор Роберт Манделл з Колумбійського університету. Головна ідея полягає в розмиванні гегемонії однієї валюти шляхом створення двох рівних за величиною паперових куп. Європа відповідала цій меті більше, ніж Азія, оскільки європейські банки вже відчувають нестачу золота. У результаті гігантські борги США перекладаються на євро, а з тим — на плечі наших платників податків.
Євро — це така ж піраміда, як і долар. На світових біржах кожного дня, кожної години грошей продається у 20 разів більше, аніж реальних товарів — пшениці, металу, нафти, цукру... Чому? Тому що в євро, як і в доларі, дуже багато повітря.
Тож саме час задуматися про цінність нашої гривні і нас, українців, які з плином часу незрівнянно виросли в ціні.
— Ціна українця? Сприймається з підтекстом...
— Є аксіомою, що кожне наступне покоління стає багатшим за попереднє. Я — представник воєнного покоління. Скільки тоді коштував українець? 18 буханців хліба. Тому що вчитель отримував 400 грамів, колгоспник — 150—200 на трудодень, чиновник — 600, шахтар (представник дуже поважної професії) — аж кілограм. У перекладі на сучасні гроші, коли буханець хліба коштує 3 гривні, можна вирахувати, скільки коштує теперішній українець. Десь 600 доларів! Тобто ціна українця зросла у 50 (!) разів. І цим ми маємо пишатися. Бо долар за останні 100 років знецінився у 20 разів.
Тому я й кажу: у будь–якому віці треба бути молодим, усвідомлювати, що час — це гроші. І формула життя має складатися з трьох «д» — думати, діяти і досягати.
Чому в нас життя таке дороге? Тому що ходить в обігу величезна кількість готівкових доларів — за підрахунками, десь 100 мільярдів, з яких 10 — узагалі фальшиві.
Свого часу, за правління Шарля де Голля, Франція вирішила велику кількість доларової маси повернути Америці. І що ж? США вклали кошти у партію, яка скинула де Голля. Так вони вчиняють з усіма.
Тому українцям треба діяти, як писав відомий поет: «Нам своє робить». За гроші можна придбати ліки, але не здоров’я, купити жінку, але не кохання, отримати закордонний паспорт, але не Батьківщину, бо це одна з наших головних цінностей. Життя кожної людини — її найголовніший капітал.
* Біда з грошима — біда і без грошей.
* Гроші маленькі, та велику справу роблять.
* За гроші й дурний купить, а ти без грошей спробуй.
* Де гроші говорять, там правда мовчить.
* За гроші і біс молитву прочитає.
* За гроші не купиш ні батька, ні матері, ні родини.
* З грошима і в грязі чистий.
* Слово старше, ніж гроші.
* У кого гаманець товстий, у того розмова проста.
* Хай і моя копійка не буде щербата.
* А доведіть, що гроші не зроблять мене щасливим.
* Єдиний спосіб не думати про гроші — володіти ними.
Михайло Арошенко є дитям війни. Як він зізнається, впродовж усього життя переймався точною датою свого народження, оскільки пам’ятає себе тільки з дитячого будинку. Згідно з відновленим лише у 1947 році свідоцтвом про народження, він народився у 1944 році у Дніпропетровську. В графі «Батьки» стояли прочерки.
Закінчив інженерно–будівельний інститут.
Поет, публіцист, аналітик, учений. Є автором низки неординарних книжок. Цікавиться питаннями сакральності Батьківщини, причинами всесвітніх метаморфоз. Серед них — філософські таємниці часу та грошей, цінностей і капіталів. Бо kapitalis з латинської означає «головний».
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
