Кара сухотами

15.06.2010

Рідня Євгена Левченка, який із серпня минулого року перебуває під слідством у Маріупольському слідчому ізоляторі тимчасового утримання, занепокоєна станом здоров’я свого родича. І недарма. У підсудного — відкрита форма туберкульозу, а ліків у тюремному закладі немає. Принаймні так вважають рідні Левченка. Рідний брат хворого підсудного навіть публічно звернувся по допомогу до громадськості й журналістів, щоб знайти однодумців та якось вирішити проблему.

Щоб розібратися у ситуації, «УМ» вдалося зв’язатися з братом підсудного Сергієм Левченком і з перших вуст дізнатися про конфлікт, який виник у слідчому ізоляторі. «Брат потрапив до СІТУ в серпні 2009 року, і про його хворобу було всім відомо, — розповідає Сергій. — Проте відкриту форму туберкульозу набув уже там, що є свідченням умов його утримання. І йдеться зараз не про те, винний він, чи ні, а про те, що ще не засудженим людям не надають належну медичну допомогу. Коли брата арештували, його не мали права утримувати в слідчому ізоляторі, бо в того був туберкульоз. За законом, його мали б направити в тубдиспансер, у спеціалізовану палату з охороною. Але цього не було зроблено. Наразі хвороба прогресує, а ліків у СІТУ немає і грошей на їх закупівлю — також. Проте відомо, що держава та фонди виділяють гроші на протитуберкульозні препарати, хоча курс лікування і недешевий — від 10 до 15 тисяч доларів для одного хворого на півтора року. Однак ці гроші йдуть у тубдиспансери, а брата лікують не належним чином, — ліки дають, але не від відкритої форми. Це те саме, що лікувати мігрень таблетками від живота».

Хоча очевидно, що хвороба серйозно загрожує життю Євгена, суд усе ж відмовився змінити місце утримання, посилаючись на те, що підсудний буде «тиснути» на свідків. «Але ж на той момент усі свідки вже були опитані. В самому СІТУ й раді були б позбавитися від хворого туберкульозом. Адміністрація закладу навіть надсилала до суду медичну довідку й просила або змінити місце перебування, або скоріше засудити. Але поки що все марно, і я боюся, що брат до закінчення суду може не дожити», — бідкається Сергій.

Проте у відділі соціально–виховної й психологічної роботи Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Донецькій області всі звинувачення у неякісному лікуванні Євгена Левченка заперечують. «Так, у Маріупольському СІТУ справді перебуває затриманий, котрий постійно скаржиться на умови утримання в письмовому вигляді. Але він — на особливому контролі навіть у Києві. До нього недавно приходив фтизіатр, і необхідне лікування він отримує», — запевняє начальник відділу цієї установи Михайло Матангін.

Однак брат підсудного посадовцям не вірить. «Нічого він не отримує, і фтизіатр до нього не приходив. Більше того, перебування хворих на туберкульоз у слідчих ізоляторах — це глобальна проблема в межах всієї України, — каже Сергій Левченко. — Таких, як мій брат, там повна камера, а в Донецькому СІТУ — цілий поверх. І знаєте, що вони роблять? Лише тоді привозять хворого до тубдиспансеру, коли доведуть до передсмертної стадії, «нібито через різке погіршення стану здоров’я». І вмирає людина вже там, щоб не погіршувати і так украй погану статистику».

Сергій рішуче налаштований і надалі боротися за життя свого брата, адже у підсудного такі можливості обмежені. Зневірившись у вітчизняному правосудді, наприкінці травня Сергій Левченко звернувся з позовом до Європейського суду з прав людини. Після цього хворого почали лікувати. «Але в будь–якому випадку ми будемо боротися за те, щоб брата перевели до спеціалізованої лікарні», — каже Сергій.