Буря в словацькій склянці

Парламентські вибори у Словаччині відбулися за «чеським сценарієм». Як і за два тижні до того в Чехії, у соціалістів «украли перемогу» правоцентристи. Результати волевиявлення були позначені подвійною бурею: природною (сильний вітер пошкодив подачу електроенергії у Статистичне бюро — місцевий центрвиборчком) і політичною, адже підсумки виборів виявилися зовсім не такими, як передбачали соціологи.

«Велика вода» як політичний чинник

Останній місяць Словаччина не виринала з–під води — від повені постраждали не лише люди та їхні маєтки, а й політичні сили. Одним із останніх перед­виборчих рішень лівого уряду Роберта Фіца була пропозиція партіям на чверть знизити державну дотацію за результати виборів. Парламент схвалив відповідний проект, і таким чином владі вдалося віднайти додаткові 4 мільйони євро для постраждалих.

Схильний до автократії прем’єр Фіцо регулярно «світився» перед об’єктивами телекамер у затоплених регіонах. І недарма: його соціалістична партія СМЕР («Напрям») отримала в суботу 35 відсотків голосів виборців. Це на 12 «кнопкодавів» більше, ніж минулого разу, і тепер «ліві» займатимуть 62 зі 150 крісел у парламенті.

Проте цей нібито переможний результат виявився замалим, аби втримати прем’єрське крісло. У Фіца залишився лише один союзник — ультраправа Словацька національна партія (СНС), яка ледве подолала 5–процентний бар’єр і матиме 9 депутатів. Її скандально відомий лідер Ян Слота постійно погрожує війною Угорщині, називає циган неробами і славиться антисемітськими висловлюваннями. Дружити з таким діячем Фіцові не надто приємно, але ніхто інший у коаліцію з «лівими» вступати наразі не збирається.

Натомість чотири партії правоцентристського напряму, які загалом здобули в новому парламенті 79 мандатів, уже домовилися про формування коаліції й уряду. Крісло прем’єр–міністра пророкують Іветі Радічовій — лідерці Словацької демократично–християнської унії (СДКУ), яка набрала трохи більше 15 відсотків голосів і матиме 28 мандатів. Також до більшості увійдуть абсолютно нова ліберальна партія «Свобода і солідарність» («СаС») — 12 відсотків і 22 мандати, Християнсько–демократичний рух (КДГ) — 9 і 15 та поміркована угорська партія «Мост–Гід» популярного у південній Словаччині політика Бейли Буґара — 8 і 14.

Погані новини для «ветеранів» і добрі — для українців

Поза стінами парламенту опинилися «ветерани», зокрема партія колишнього авторитарного прем’єр–міністра країни у 1990—1998 роках. Владіміра Мечіара, фракція якої в попередньому скликанні налічувала понад 80 депутатів. Таким чином, як і в Чехії, словацька політична сцена оновилася більш як наполовину.

Хоча президент країни Іван Ґашпаровіч доручив Роберту Фіцові почати переговори про формування нового уряду, вони навряд чи будуть успішними: лідери чотирьох партій дали слово не співпрацювати із соціалістичним СМЕРом. Фіцо визнав, що перед ним стоїть нелегке завдання, і припустив, що буде «дуже жорстким опозиціонером».

Нелегко буде домовлятися й коаліції: наприклад, християнам із КДГ та лібералам із «СаС» у питаннях реєстрованого партнерства для одностатевих пар, абортів або легалізації марихуани. Від правоцентристської коаліції очікують різкого переходу до економії коштів, зменшення бюджетних витрат, підвищення податків. Очевидно, буде відновлено фіксовану платню за прийом у лікаря, скасовано низку державних монополій, наприклад, у сфері медичного страхування. У зовнішній політиці уряд Івети Радічової намагатиметься знайти порозуміння, насамперед, з Угорщиною, зокрема в питанні подвійного громадянства.

Падіння лівого уряду в Словаччині — добра новина і для українців: адже саме Роберт Фіцо як прем’єр найбільш негативно висловлювався про Україну під час газової кризи 2009 року («Нас не цікавлять ваші відносини з Російською Федерацією, нас цікавить газ», — казав він на переговорах у Києві), його кабмін жорстко блокував словацько–український кордон під час епідемії грипу тощо.

Новий правоцентристський уряд, представники якого вже були при владі у 1998—2006 роках, судячи з попереднього досвіду, більш прихильно ставитиметься й до української національної меншини, яка мешкає на північному сході країни. Угорська партія «Мост–Гід» навіть розташовувала там агітаційні бігборди з написом «По–українськи, сміло!»

Словацькі вибори перефарбували передостанню «рожеву пляму» на політичній карті Східної Європи — тепер, за винятком Словенії, в жодній постсоціалістичній країні не правлять соціал–демократи. Вочевидь, страх перед «грецькою борговою ямою» виявився для тамтешніх виборців більш переконливим, ніж популістські обіцянки всіляких «благ» для народу.

А ТИМ ЧАСОМ...

Дострокові парламентські вибори, які відбулися в Бельгії, наблизили країну до розколу. У голландськомовній Фландрії впевнену перемогу здобув націоналістичний «Новий фламандський альянс», який виступає за створення конфедерації Фландрії та Валлонії. За попередніми даними підрахунку голосів, фламандські націоналісти на чолі з Бартом Де Вевером лідирують із великим відривом, набравши понад 30 відсотків. Партія чинного прем’єр–міністра Іва Летерма і президента Євросоюзу Германа Ван Ромпея — «Християнські демократи і фламандці» — отримала близько 18 відсотків голосів виборців, третє місце з 14,7% посіли соціалісти.

У франкомовній Валлонії найбільше голосів — 35 відсотків — набрали соціалісти, друге місце посіли ліберали з реформаторського руху (21%), які також лідирують у двомовному Брюсселі.

Участь у виборах, яка в Бельгії є обов’язковою, взяли 7,7 мільйона громадян. Із них понад 40 відсотків проголосували електронним шляхом.

«Це повна перемога. Фландрія сказала своє слово», — заявив Де Вевер після оголошення перших підсумків виборів. Решта основних політичних сил Бельгії закликала його до «відповідального підходу».

Нагадаємо, позачергові вибори в Бельгії було призначено після того, як навесні фламандська Ліберально–демократична партія вийшла з коаліції, не дійшовши згоди з партнерами в питанні адміністративної автономії фламандських передмість Брюсселя. У квітні уряд пішов у відставку.