Неспасенне Спаське,

      Спаське — село велике, однак у Новомосковському районі з ним завжди рахувалися не лише через це. Тамтешнє колективне господарство зазвичай міцно трималося на ногах, а місцевих мешканців вважали чи не найзаможнішими навіть у масштабах усієї Дніпропетровщини — принаймні про це яскраво свідчила кількість легкових автомобілів на душу населення. Секрет такого благополуччя пояснюється дуже просто — якихось 18 кілометрів від обласного центру ніколи не здавалися серйозною відстанню для того, щоб дбайливо вирощені на городах чи в теплицях огірки,  помідори вигідно продати на міських базарах.

Інвестиції в «колгосп»

      Навіть коли на початку 90-х сільське господарство повсюдно почало  сипатися і розпадатися, багатьом здавалося, що Спаське лиха доля обмине. Настільки серйозним здавався запас міцності. Та не так сталося, як гадалося. Згодом спаські катаклізми виявилися навіть бурхливішими, аніж у навколишніх селах. На що вже бувалий чоловік Пантелеймон Бут, котрий керував місцевим господарством років із тридцять, але й він на чільній позиції не втримався — тепер вправляється лише на 50 гектарах людських паїв. Такою ж незаздрісною виявилася і доля його наступника. Мимоволі склалося враження, що в цій чехарді з керівниками, яким відводили тут роль рятівників, кінця-краю не видно.

      Потихеньку в Спаському стали пробивати собі дорогу різні форми господарювання. На сьогодні, приміром, тут нараховується відразу 28 фермерів. Але завжди і місцевим мешканцям, і районній владі серед такого розмаїття хотілося бачити одного «месію», який би найбільшою мірою перебрав на себе функції колишнього колективного господарства з усією відповідальністю за стан і освіти, і культури, і соціальних питань, і всього того колгоспного порядку, при якому добре живеться, бо є в кого і що взяти.

      Варто пройтися по колись доглянутому центру села і наочно пересвідчитися в нагальності існуючих проблем. Облуплений Будинок культури, розтрощений паркан перед пам'ятником Тарасові Шевченку, навіки застиглі залізобетонні конструкції бозна-коли розпочатого будівництва універмагу. Про те, що робиться за селом, годі й говорити. Чисельні тваринницькі ферми розбиті, немов після бомбардування. Хто всьому цьому дасть лад?

      Кілька років тому в душах мешканців Спаського зажевріла довгождана надія. Ще б пак — з'явився інвестор, якого людям дуже хотілося бачити стратегічним. Назвалося підприємство гучно — агропромисловим комплексом «Спаський», хоч і мало те господарство статус звичайного товариства з обмеженою відповідальністю. Певну довіру вселяло й те, що інвестора уособлював Анатолій Гузенко, чоловік із місцевих, який раніше, щоправда, мав справи з промисловістю, а не сільським господарством.

      Як би там не було, агропромисловому комплексу дісталися відразу 4186 гектарів людських паїв. Для порівняння: друге за масштабами фермерське господарство Анатолія Гайворонського донедавна обробляло землі в 15 разів менше. Тим часом у районних владних інстанціях і навіть в обласних оновлений «Спаський» стали ставити мало не за взірець.

У пошуках нового голови

      Тож коли саме з цього господарства посипалися численні скарги, у тому числі й на ім'я Президента, це сприйняли, як грім серед ясного неба. Колективне незадоволення зводилося до одного — люди хочуть забрати зі «Спаського» свої паї, але угоди оренди достроково з ними розривати не бажають.

      «Свого часу на сходці Гузенко сказав прямо: «Хто куди хоче, туди і йдіть», — розказує 80-річна Марія Матющенко. — А люди кинулися до Гайворонського, Гузенко про свої колишні обіцянки забув і ні за що не хоче відпускати». Бабуся скаржилася, що два дні доводилося стояти в черзі, щоб перейти з паєм до іншого керівника, бо нинішній своїх зобов'язань, згідно з угодою про оренду, не виконував. «Одного разу я, інвалід першої групи, спробувала у нього три кілограми цукру попросити й отримала відкоша. Було б не так образливо, аби тут же, на моїх очах, він не виділив цілий мішок агроному. Краще стане чи не краще, але такої образи не забути. Тому ми з 90-річною сестрою й хочемо відійти до Гайворонського», — додає Марiя Матющенко.

      «За три роки з десяти пунктів угоди він виконав лише чотири, — констатує Раїса Сілівіна. — А з трьох ферм залишилася одна. Ми не господарі своєї землі». «Я теж хочу відійти від Гузенка, — так само категорично налаштована і вчителька Раїса Гайворонська. — Він уже декілька років нічого мені не виплачує. Та й взагалі до школи ставиться не дуже гарно. Я шукаю, де краще. Це ж моя земля, чи не правда?».

      Як стверджують люди, всерйоз змінити голову вони вирішили ще в січні, але той усіляко затягував час. То вже пізніше збагнули, що він таким чином прагнув будь-якою ціною відсіятися, щоб змусити всіх чекати до осені. От і засипали обурені люди скаргами численні інстанції. Коли нещодавно у Дніпропетровську проводила прийом громадян Тетяна Корнякова, голова Координаційного комітету боротьби з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України, без відвідувачів зі Спаського теж не обійшлося. І що ж? Тетяна Всеволодівна пообіцяла від свого імені направити листа на адресу голови Апеляційного суду Дніпропетровської області Володимира Віхрова з проханням без зволікань розглянути справи за позовами невдоволених пайовиків, яких уже нараховується 73. Загалом же бажаючих відокремитися від Гузенка, кажуть, набереться більше півтораста.

«Революція» з лотереєю

      Тим часом події в селі загострилися до краю. Напередодні Великодня тут скликали робочі збори працівників АПК «Спаський». Головною їх метою мало стати укладання нових договорів оренди у зв'язку з тим, що люди отримали державні акти на свою землю. Але тут пан Гузенко зробив справжній хід конем. З його ініціативи по селу поруч з оголошенням про збори вивісили умови... лотереї, учасником якої зможе стати кожен, хто продовжить попередні угоди оренди до 2007 року. Серед виграшів — телевізори, велосипеди, холодильники, пральні машини, бички, поросята і навіть ... шоколадки. Вельми цікава деталь: теперішні договори були укладені до 2005-го, і Гузенко розривати їх добровільно категорично не відмовлявся, незважаючи на численні протести з приводу невиконаних ним зобов'язань, мовляв, грошей немає. Тепер же на лотерею кошти знайшлися.

      Присутнє на зборах районне та обласне начальство вникати у такі деталі не стало — навпаки, всіляко прагнуло... виправдати Гузенка. Хоча у даному випадку головним суддею мав би стати ринок. Себто пайовики вільні у своєму виборі на користь того, хто й умови запропонує вигідніші, і виконуватиме їх ретельніше. І чим більше буде таких Гузенків чи Гайворонських, тим більше зростатиме конкуренція, яка завжди йшла лише на користь господарюванню. Коли ж влада намагається серед них обирати «своїх», вперто заплющуючи очі на їхні гріхи, на позитивні зрушення сподіватися не доводиться.

      Тож не дивно, що у багатьох господарствах Дніпропетровщини взаємостосунки між пайовиками та орендарем можна охарактеризувати одним словом — колотнеча. Отож і в Спаському не зроблено навіть найменшого зрушення щодо розв'язання конфліктної ситуації. Анатолій Гузенко категорично заявив, що розірве угоди оренди лише за рішенням суду, а про якісь кроки доброї волі з його боку не може бути й мови. Зневірені ж люди позиватися не квапляться, чекають, що їм допоможе хтось великий і сильний, тому лише знизують плечима — мовляв, ви ж знаєте, у чиїх руках наші суди.