Життя з «приправою»

На в’їзді до села Садки Макарівського району посеред рову лежить іржава діжка. Біля неї — чимала «лиса» галявина, на якій не росте трава. У цьому місці відчувається різкий запах хімікатів. Координатор напряму «Хімічна безпека» Всеукраїнської екологічної громадської організації «Мама–86» Ольга Цигульова просить ставати лише на ті місця, де є трава. Фахівець пояснює: тут прикопані діжки з непридатними пестицидами, які загрожують навколишньому середовищу та людському здоров’ю. Утім це не єдина проблема селян. Журналістка «УМ», яка побувала тут напередодні Всесвітнього дня довкілля, брала участь у проведенні експрес–аналізів колодязної води на вміст нітратів і пересвідчилася — подекуди доза перевищує норму щонайменше в 11 разів! А від такого «коктейлю» хворіють дорослі й помирають немовлята...

Домашнє молочко... з діоксином

«Ситуація у цьому селі свідчить про те, що відбувається, коли з небезпечними хімічними речовинами поводяться недбало. Ця купа пестицидів — спадок, який ми отримали від Радянського Союзу, — каже Ольга Цигульова. — У ті часи до радгоспів постачали дуже багато хімічних засобів захисту рослин. Нечітка система поводження з пестицидами призвела до того, що на початку 90–х років у господарствах накопичилася величезна кількість цих речовин, які не використовували через те, що їхній термін придатності закінчився».

Після розпаду Радянського Союзу хімічна загроза потрапила до поля зору екологів. Тоді фахівці взялися за голови, адже окрім того, що пестициди важко знищити, їх спочатку потрібно знайти... Таких місць, які екологічні активісти між собою називають «закопанками», в Україні кілька тисяч. Непридатні пестициди зазвичай «заховані» у напівзруйнованих будівлях без вікон і дверей. Порахувати такі «склади» майже неможливо, адже не всі люди знають, що лежить за їхнім парканом.

«Коли почалася зміна власності, колгоспи розвалилися, тож частина земель перейшла до приватних рук, а частина залишилася нічийною, — розповідає Ольга Цигульова. — Нові власники, отримуючи землю зі складом старих пестицидів, не хочуть із ним нічого робити. Тому намагаються потайки позбутися їх: засипають ними ставки, лишають у лісосмугах». Такі дії експерт називає дуже небезпечними: пестициди мігрують у землю і можуть «мандрувати» на відстань до 600 кілометрів підземними водами. «Якщо на цьому місці випасти корову, пестициди потраплять до її травної системи, потім — у молоко, адже вони добре розчиняються у жирах. Тож ми, купивши це домашнє молоко, отримаємо солідну «порцію» пестицидів, — пояснює пані Цигульова. — Деякі з них, зокрема сполуки, які містять хлор, — належать до речовин першого класу небезпеки. Один з «яскравих» представників цього класу — діоксин».

«Закопанки» шукали всім селом

«Запасам» непридатних пестицидів, «розкиданих» по всій Україні, більш як тридцять років — вони почали з’являтися у нас ще в середині 70–х років минулого сторіччя. Такі місця не позначені на жодній мапі, тому фахівцям буває дуже важко їх відшукати. «Закопанку» біля Садків теж знайшли не одразу: у визначенні токсичного місця допомагали місцеві мешканці.

«Ми опитували колишніх агрономів, голів колгоспів, працівників сільського господарства, а також співробітників державної станції захисту рослин, які ще пам’ятають, де зберігали ці речовини. Крім того, серед селян ми проводили конкурс на найпотаємнішу схованку отрути, у рамках якого просили повідомляти нас про такі місця», — каже президент ВЕГО «Мама–86» Ганна Голубовська–Онісімова.

Утім навіть якщо інвентаризацією зафіксовано, що такий склад є, наступного року його може не виявитися на місці, — стверджують спеціалісти. Така історія була в цьому селі: на місцевій птахофабриці зруйнувала склад непридатних пестицидів, який був розташований на її території, й закопали речовини під цим нічийним «лисим» майданчиком.

Пестициди «помирають» за кордоном

У «розсекречених» хімікатів, зазвичай, одна доля: їх вивозять за кордон і знищують на спеціалізованих заводах за допомогою високих температур. Нині вітчизняні відходи відправляють в «останню путь» польські, французькі та шведські фахівці. Постачанням пестицидів на ці заводи займаються українські підприємства, які мають ліцензії на поводження з небезпечними відходами. Спеціально навчені працівники, які пройшли відповідну підготовку, у захисних костюмах заходять до складів та вилучають звідти пестициди. Після цього вони пакують хімікати у сертифіковану тару, яку визнає Євросоюз, та вивозять на західні підприємства. Цей «ланцюг» знищення пестицидів міг би бути трохи простішим, проте фахівці Мінприроди наголосили саме на такому варіанті.

Українське підприємство–монополіст, яке мало ліцензію на таку діяльність, просило за свою роботу більшої оплати, ніж іноземні заводи, тож це питання наша держава вирішила на користь західних сусідів. «Наше підприємство «Елга» брало 16,5 тисяч гривень за знищення однієї тонни відходів, тоді як на Заході ці послуги коштували 800 євро. Нині знищення відходів за кордоном коштує від 18,5 тисяч гривень за одну тонну. Крім того, за кордоном значно потужніші підприємства: вони можуть знищувати 80 тисяч тонн шкідливих хімікатів за рік», — розповідає генеральний директор Національного центру поводження з небезпечними відходами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Андрій Любимов.

Усі гроші на знищення непридатних пестицидів дає дер­жава, адже у шкідливих речовин немає власника. Минулого року на виділені кошти Україна позбулася 2 тисяч тонн пестицидів, а цьогоріч фахівці прогнозують вивезти 2,5 тисяч тонн цих хімікатів. «За офіційною статистикою, таких відходів у нас близько 25 тисяч тонн, але насправді їх у півтора раза більше — 40—45 тисяч тонн, — зізнається Андрій Любимов. — Такими темпами, як зараз, ми зможемо впоратися з усіма пестицидами за двадцять років».

У когось вода зелена, у когось — гірка на смак

Поки фахівці вирішують, що робити з пестицидами поблизу Садків, місцевим мешканцям надокучають ще й інші небезпечні речовини — нітрати. Горезвісна птахофабрика, яка вивалила діжки з пестицидами біля дороги, так само безвідповідально вирішила ще одну свою проблему. Гори пташиного посліду представники цього підприємства також вивезли за територію фабрики й залишили просто неба. Це, мовляв, було зроблене на благо селян, які можуть безплатно брати добриво для своїх господарств. Про те, що пташиний послід містить нітрати, які земля може «рознести» по всіх усюдах, схоже, ніхто не замислювався. Перше обійстя, до якого ми заходимо, переконує: дарма.

Виїзна лабораторія розставляє все на свої місця: озброївшись склянкою місцевої колодязної води та індикаторним папірцем, який реагує на нітрати, експерти роблять екс­прес–аналіз. Папірець хвилину тримають у воді, дістають і звіряють його з інструкцією. Яскравий фіолетовий колір, якого набув індикатор, свідчить про найбільшу кількість нітратів, яку лишень передбачили німецькі виробники цього засобу перевірки. У питній воді, яку щодня використовує господиня Галина Противень, кількість нітратів шалено перевищує допустимий поріг: 500 міліграмів на літр проти «дозволених» 45 міліграмів. До слова, дитина може отруїтися й померти від води, «приправленої» 10 міліграмами нітратів на літр.

«Я навіть не знала, що у моїй криниці така погана вода. Завжди її пила і готувала їсти з неї, — у розпачі каже жінка. — Ніхто ніколи не перевіряв її, а тут, виявляється, таке...» Галина Григорівна не на жарт перелякана: вона не знає, що тепер робити і звідки брати чисту воду. Представник місцевої санепідемстанції радить жінці придбати засіб для очистки води «Акватакс», проте екологи одразу розчаровують: нітрати він не «забере».

Хазяйку отруйної води намагаються втішити сусідки: обіцяють допомагати їй водою зі своїх криниць. Проте чистою водою тут можуть похвалитися не всі: селяни скаржаться, що в когось із них вода зеленава, в когось має рудий відтінок, у когось — гірка на смак. Бабусі згадують: останнім часом селом ніби пошесть розгулює. «Мої чоловік і свекруха померли від раку, кілька сусідів — теж пішли на той світ через онкологічні хвороби, — каже Ніна Осовська. — Ніколи такого не було, щоб так багато людей раптово гинули. Крім того, постійно хворіють діти: в одного зі шлунком проблеми, в іншого — з нирками»...

Порахуйте свої нітрати!

Нітрати — це основна проблема колодязної води в Україні, стверджує координатор програми «Питна вода та санітарія» ВЕГО «Мама–86» Ганна Цвєткова. Саме вони можуть спричинити «синдром блакитних немовлят» або водно–нітратну метгемоглобінемію. «Свого часу від цієї хвороби лише в одній Полтавській області вмирало по десять–дванадцять малюків на рік. Після виявлення причини смертей малят Полтавська СЕС почала інформувати селян та медиків про нітрати. Крім того, кожна вагітна жінка, стаючи на облік до жіночої консультації, мала показати лікарям довідку про вміст нітратів у воді, яку вона вживає, — каже Ганна Цвєткова. — Ця система працює на Полтавщині досі, і місцеві медики називають її дуже дієвою».

Пані Цвєткова відзначає низький рівень поінформованості українців: люди просто не знають, яку воду вживають. «Вони мають зрозуміти, що треба перевіряти свою воду, принаймні, раз на рік», — наголошує експерт. Такі перевірки треба проводити систематично, адже вода час від часу може зазнавати впливу різних речовин. «Коли ми вперше перевіряли одну криницю на Полтавщині, вода в ній була чиста. А вже через рік перевірка показала, що рівень нітратів там просто «зашкалює», — розповідає пані Цвєткова. — Згодом виявилося, що господар просто переніс купу пташиного посліду ближче до криниці, і шкідливі нітрати потрапили звідти до води».

Громадські криниці має перевіряти місцева влада, а от приватні колодязі — це вже справа їхніх власників, тож варто самотужки викликати фахівців, які й зроблять аналізи води. У Макарівській районній санепідемстанції кажуть, що це «щастя» коштує 80 гривень, але пенсіонери можуть замовити аналіз колодязної води безплатно. Головне — не ігнорувати перевірки і за найменших підозр звертатися до санітарів, радять фахівці. Водночас, вони застерігають: навіть глибоке очищення колодязя не врятує від повторного забруднення нітратами, якщо не позбутися самого джерела отруйних речовин.

ДО РЕЧІ

«Прем’єр–міністр України Микола Азаров у зв’язку з широко розповсюдженою завдяки ЗМІ інформацією щодо загибелі немовлят доручив відповідним органам виконавчої влади упродовж двох місяців провести перевірку якості питної води в усіх джерелах, якими користуються громадяни, — каже Ольга Цигульова. — Однак виконання цього наказу викликає великі сумніви з огляду хоча б на те, що в дер­жаві немає реальної статистики щодо кількості приватних криниць, а проведення лабораторних аналізів потребує величезних коштів і часових затрат».