Санаторій у вулику

Його ім’я навіть серед професійних бджолярів оповите неймовірними історіями й чутками. А першу з них я почув на минулорічній виставці–ярмарку в Сімферополі від відставного полковника з Миколаївщини. На пенсії чоловік перекваліфікувався у вправного пасічника–селекціонера, заодно зціливши себе та рідних медом і пергою («УМ» торік про нього писала). «Я — аматор, — скромно оцінив свої здобутки колишній ракетник. — От у вас у Криму є справжній мастак, щоправда, імені не знаю. Чув, що вилікував самого Ж. (відомого російського політика. — Авт.). Той віддячив йому джипом».

Дорогою до Дивного

І ось я у новенькому позашляховику В’ячеслава Савіна. З вітерцем мчимо у Дивне — село в Білогірському районі, де розташовується його пасіка. Молодий водій Женя легко обганяє попутний транспорт. Аби не гаяти часу, вмикаю диктофон.

— Це не вигадка про Ж. ?

— Ні.

— І не реклама?

— Мене сьогодні реклама обходить менше всього. Моя реклама — вилікувані люди. З 1991 року я допомагаю жінкам позбутися пухлин молочної залози. Після цього вони народжують дітей. Якби мою систему застосували по всьому Криму, знаєте скільки користі було б! Поставити б у кожному селі свій бджолиний будиночок, а щоб його господарем був дипломований терапевт. Йому і зар­плату не треба було б давати.

Далі В’ячеслав Миколайович дістає з «бардачка» і протягує мені чорно–біле фото. На ньому — Савін поруч із першим російським президентом Борисом Єльциним. Знімок зроблено у 1995 році. Якраз тоді у Москві, в інституті імунології, успішно минуло клінічне випробування ноу–хау Савіна — імунний мед. Борису Миколайовичу препарат начебто смакував, а головне — мав оздоровчий ефект. Невдовзі у Савіна зав’язались ділові контакти з деякими російськими академіками, зокрема Валерієм Шумаковим — тодішнім головним трансплантологом сусідньої країни.

Але на цьому експерименти Савіна не скінчились. Його нова розробка, теж запатентована, — поєднання у певній пропорції імунного меду, квіткового пилку, витяжок (гомогенатів) зі стовбурових клітин личинок маток і трутнів, маточного молочка.

— Ці компоненти, — посвячує мене у тонкощі своєї цілющої технології пан В’ячеслав, — у комплексі створюють шестигранну бджолину матрицю. Якщо хворий їх вживає, то бджоли приймають його за свою матку, «бачать» всі проблемні місця людини і починають «нажужувати» — я це так називаю. Тобто своєю природною вібрацією переводити патологічну частоту коливань людської клітини на нормальну. І вона поступово відновлюється. Це дещо нагадує ефект сполучених посудин.

Під «золотим перетином»

«Нажужування» спробував пізнати й автор цих рядків. Для цього за порадою пана В’ячеслава довелося усамітнитись в одному з п’ятнадцяти наскрізь просякнутих ароматом вощини будиночків–пірамід. Після кількох хвилин розслаблення на дерев’яному лежаку відчув, що тіло стає ніби невагомим. Так і не збагнув унаслідок чого — якогось навіювання чи справді «обробки» так званим інформаційно–енергетичним полем бджіл, що ледь чутно «працювали» піді мною. Під кожним таким лежаком розміщувалось аж три вулики. Усього ж їх, лежаків, по внутрішньому периметру будиночка налічувалось теж три. Три матки «верховодили» й у кожному вулику.

Магія чисел на цьому не закінчується. За словами Савіна, при спорудженні самих будиночків закладені пропорції «золотого перетину». Вони надають споруді оптимального співвідношення між конструкціями, як це використовували стародавні єгиптяни при зведенні своїх пірамід. А під склепінням створюється ефект торсіонного (інформаційного) поля. Господар пасіки певен: вплив поля посилює продуктивність комах. На цьому Савін розуміється — свого часу закінчив факультет космічного зв’язку військового училища й школу військової контррозвідки та десять років прослужив у підрозділах спецзв’язку КДБ.

У цілому ж господарство пана В’ячеслава (за документами воно значиться як ОСГ — особисте селянське господарство) мало схоже на традиційну пасіку: розфарбовані в кольори райдуги будиночки–піраміди і вулики надворі (усього їх більше двохсот), акуратні алеї з колоновидними фруктовими деревами обабіч і повно квітів.

Звернув увагу на ще одну деталь: у дерев’яних напувалках для бджіл лежали кремнієві камінці — для додаткового очищення джерельної води. Бджо­ли, виявляється, також отримують до свого раціону спеціальну приправу, відтак, як стверджує їхній господар, живуть не сорок днів, а вдвічі довше. А може, дається взнаки ще й вплив довкілля. Адже поруч — заповідне урочище Кулобач, багате різнотрав’ям передгір’я й жодного промислового виробництва в радіусі не менше тридцяти кілометрів.

Власне, задля порятунку бджіл кілька років тому В’ячеслав Савін перебрався в цю дальню, підперту горами і липовим пралісом, майже незайману місцину. На батьківському сільському обійсті у Совєтському районі у нього раз по раз комахи гинули. Точніше — труїлися після медозбору в обприсканих садах і угіддях…

Правильна генетика

Савін вважає себе пасічником у п’ятому поколінні. На восьмий день народження батько подарував йому два вулики. «Не знаю, сину, — промовив Микола Андріянович, — як у тебе складеться доля. Але знай — бджоли тобі завше допоможуть». Сьогодні 58–річний В’ячеслав Миколайович і справді не бідкається ні з приводу власного здоров’я, ні матеріальних труднощів.

Коли у 1979 році офіцеру КДБ Савіну довелося зняти погони, він не метався в пошуках цивільної роботи. На всі свої заощадження придбав ще кілька десятків бджолиних сімей і почав самостійно господарювати. Ідея ж із лежаками–вуликами прийшла не випадково. Батько на зиму переносив вулики до будинку під підлогу. Савін гадає, що родину через це благодатне «підпілля» й оминали всілякі недуги.

А от знахарські здібності, либонь, передались В’ячеславу від баби Маші. До неї народ приїздив з усієї Рязанської області (батьківщини Савіна. — Авт.). Знімала ж зурочення вона винятково молитвами.

— Хочете вірте, а хочете ні, — веде далі пан Савін, — але за допомогою енергії своєї свідомості я можу лікувати людей. І я це довів. Підживлюють мене бджоли. Вони ж можуть і самостійно лікувати.

До цих слів я спершу поставився скептично. Але ненадовго. В мене на очах у будиночку–піраміді він руками «розвіяв» головний біль у Світлани Миколаївни. Жінка приїхали на пасіку з Запоріжжя разом із чоловіком. Останній розповів мені, що завдяки препаратам Савіна нині почувається набагато краще. Принаймні зникла потреба в хірургічному втручанні на нирках.

А от Алла Сметанюк із Хмельниччини разом із рідною сестрою живе на пасіці вже кілька днів. «Сестра — онкохвора, — бідкається молода жінка. — Зробили операцію, хіміотерапію, а ефект — нульовий. Сюди ми приїжджаємо вже втретє. І от вам результат — сестра почала самостійно ходити, їсти, у неї зміцнився імунітет».

До Савіна по допомогу звертаються не тільки прості смертні, а й небожителі, багатії з дальнього зарубіжжя. Також відвідували пасіку Віктор Ющенко з Жераром Депардьє, відомі депутати й міністри.

ДО РЕЧІ

Наприкінці минулого року створено громадську організацію «Асоціація бджолярів і апіфітотерапевтів Криму». Вона ставить за мету, зокрема, патентування своїх розробок і відкриттів, впровадження передових технологій у бджолярстві. Один із чотирьох відділів Асоціації — біоенергоінформаційних технологій і подовження життя людини — довірили очолити В’ячеславу Савіну.

ДУМКА З ПРИВОДУ

Віктор Сарчук,
асистент кафедри нетрадиційної медицини Кримського державного медуніверситету, член–кореспондент Академії наук технологічної кібернетики України:

— Я особисто випробував на собі методику Савіна, розмовляв не з одним хворим. Тому можу з упевненістю вам сказати: все це достовірно. Ми з цього приводу виступали на минулорічній міжнародній медичній конференції з нетрадиційних методів лікування у Києві. Савін — талановитий самородок, якому Господь відкрив таємниці лікування.