Спілкування на тактильному рівні. (Фото автора.)
Франція, попри весь її військовий гонор, вікопомними перемогами у морських битвах похвалитися не може. Чого не скажеш про її військове суднобудування: англійські адмірали вважали за щастя отримати під своє командування призовий (тобто трофейний) корабель, зроблений французами. Ну вміли ті робити зі своїх суден справжні шедеври, причому часто не тільки в інженерному сенсі, а й у прямому — естетичному. В’ячеслав Козак думку флотоводців з туманного Альбіону поділяє; мало того, він давно взяв за зразок для себе творіння французьких корабелів XVII—XVIII століть.
«Україна молода» про В’ячеслава Козака розповідала рівно вісім років тому — він тоді саме здобув чергове «золото» на якійсь зі світових першостей із судномоделювання. Потім були ще перемоги, і ще, й ще... Аж раптом Славко десь зник на цілих п’ять років. «Виринув» лише кілька тижнів тому, аби познайомити друзів із принципово новою своєю роботою: різьбленим корабельним панно «Весна». Це — зменшена вп’ятеро копія з французького оригіналу, що прикрашав галеру Людовіка XIV La Reale de France. Побачив її В’ячеслав, коли стажувався у Національному морському музеї в Парижі:
— Проходячи на робоче місце — а треба було йти через великий експозиційний зал — я звернув увагу ось на ці різьблені панно королівської галери. До речі, аби помістити їх туди разом зі стилізованим кістяком судна, спеціально було розібрано стіну музею. Усього на галері було чотири різьблені панно: «Весна», «Літо», «Зима» й «Осінь» і окремі фрагменти, що розташовані в різних її частинах. Усе це вкрито золотом — робота епохи бароко. На панно «Весна» головний діючий персонаж — Аполлон. Король–Сонце (саме так називали Людовіка XIV його придворні) з німбом над головою. На золотій колісниці, запряженій квадригою коней, в оточенні німф він по зодіакальній дузі виїжджає назустріч новому дню...
Панно, хоч і зменшене порівняно з оригіналом, усе ж має в довжину півтора метра. Аби виконати її, майстру довелося використовувати, серед іншого, т. зв. техніку лівої руки — постійно пересувати роботу на столі під праву руку було практично неможливо (адже стіл стоїть у стандартній кімнаті стандартної «хрущовки»). Інакше — ніяк.
— Ти ж розумієш, якщо різець прихопить більше того, що потрібно, можна, звичайно, потім підклеїти. Але ж місце склейки відразу буде випирати з «тіла» композиції, і це буде видно навіть непрофесіоналу!
Не впевнений щодо непрофесіоналів, а от що самому майстру такий огріх весь час муляв би очі і труїв душу — це точно. На щастя, рука йому не зрадила. Ні права, ані ліва.
— Славо, а як матеріал — він тобі допомагав у роботі — чи опирався? Це ж твій улюблений горіх.
— Допомагав хіба тим, що не давав розслабитися. Як тільки заспокоїшся, вирішиш, що все йде, як задумано — краще зупинитися. Почитати літературу. І ще: ось бачиш, певні деталі панно, обличчя персонажів висвітлені, інші — наче в тіні. Це все досягнуто за рахунок структури горіха. Я спеціально так підбирав дошку, аби світлі й темні плями, бодай приблизно, знаходилися в тих місцях, де це необхідно за сюжетом. Точно, як ти здогадуєшся, вирахувати колористику неможливо, але інтуїція так підказувала. Загалом не помилився.
Оригінальні панно з королівської галери виконані з дерева і за приблизно тією ж технікою, яку пізніше відтворив український майстер. Козак принципово відмовився, скажімо, від бормашини і найдрібніші деталі вирізав різцями. Якщо хтось скаже, що копія завжди має бути гіршою за оригінал — можете поставити це твердження під сумнів. Особливо в даному випадку: спробуйте прорізати, скажімо, фаланги пальців або навіть «лінію долі» на долоні, якщо лінійні їх розміри уп’ятеро менші, ніж на музейному раритеті. Окрім того, французький різьбяр по завершенні роботи вкрив її листовим золотом. Нехай той лист був усього кілька мікронів завтовшки, все одно воно самим своїм блиском може прикрити ті чи ті... шорсткості.
У принципі, луганчанин міг обробити своє творіння золотою пудрою — це б не протирічило загальній концепції. Але, як він сам написав у супроводжувальній записці до панно: призначення її — не лише слугувати предметом інтер’єру, а й бути «інструментом арттерапії на енергоінформаційному рівні», а також «предметом спілкування на тактильному рівні». Простіше кажучи, торкатися пальцями — і відчувати цілющу теплоту дерева. Власне, тому тут бормашину і не застосовували — вона б дала не той «енергоінформаційний ефект».
— А ще має значення рефлексія, тобто гра світла, — зауважує В’ячеслав. — Майстри–різьбярі знають, що декоративне покриття може як підкреслити художню цінність роботи, так і притлумити її. В оригіналі золото, нанесене на горіх, виконувало як захисну функцію, так і художньо–естетичну: воно значно «підняло» ефект сприйняття різьбленого панно в цілому. От ти бачиш, що очі й руки виконані на 10—12 відсотків більшими, ніж це вимагає пропорція?
— Серйозно? Не бачу навіть після твоєї підказки.
— Це принципово: все в цьому світі на 90 відсотків зроблено за допомогою рук і очей. А уяви собі, що наша галера, справжня, стоїть на рейді на відстані 50—100 метрів від берега. Чи буде видно повіки, нігті на пальцях або ретельно вирізьблені пасма волосся? А ось руки, які здаються з близької відстані потовщеними, виглядатимуть гармонійно. Тут немає 50 метрів, але ж і панно значно менше за оригінал.
Позолота одночасно зробила неявними другорядні деталі панно. Утім другорядними вони є лише на перший погляд. В’ячеслав, вивчаючи «Весну» в натуральному, так би мовити, вигляді, не помітив деякі фігури. Наприклад, саламандру на колінах в однієї з німф. І тільки вивчаючи літературу, він довідався, що саламандра була символом усіх королівських династій Франції — як заявка на те, що французькі монархи в огні не горять і у воді не тонуть. Та значно цікавішою була інша знахідка: вивчаючи фотографії панно, на одній із них майстер угледів свинячий п’ятачок на зодіакальній дузі.
— Ти впевнений, що то не рибина? Адже саме Риби передують Овну.
— Та ні, я ж довго вдивлявся. Це — свиня. До речі, за дохристиянським українським календарем, Новий рік починався в березні, а символом його була свиня. Або кабан. І в давніх германців світлоносний Фрейр виїжджав на небо верхи на вепрі із золотою щетиною.
— Але ж панно французьке?!
— Так, але сюжет — давньогрецький, стандартний для європейців тієї доби. Під час підготовки, а особливо в процесі різання, я весь час шукав інформацію — і знайшов в українській міфології сюжети, які греки повторюють один до одного.
Не раджу вітчизняним фанам Кості Затуліна шукати в останньому твердженні козака приводів для зубоскальства. Навіть п’ятикласникам відомо, що автохтонне населення півдня Балкан — пеласгів — у II тисячолітті до Різдва Христового поглинули хвилі еллінських завоювань, від іонійців і ахейців до найбільш войовничих дорійців, що остаточно сформували етнічну мапу майбутньої Греції. Прийшли вони суходолом, тобто з півночі — а що там у нас знаходиться північніше Балкан? Тож дивуватися схожості двох міфологій немає причин. Тут цікавіше інше: в сюжеті французького панно є певні відхилення від грецької класики — і саме в бік праукраїнського... Першоджерела?
Ну, наприклад, зодіакальну дугу, якою сходить у новий день Аполлон, тримає на собі мистецтво, представлене на панно чотирма жіночими фігурами: Скульптурою, Архітектурою, Живописом і Музикою, причому Музика композиційно відокремлена від трійці посестер. Чому?
— Тільки в українській міфології, аби стати музикантом — му–зи–ко–ю — необхідно було укласти договір із нечистою силою. А ось, зверни увагу: на зодіакальній дузі три весняні місяці: Овен, Телець і Близнюки. Подивись на зображення Бика–Тільця: біжить на Захід, дивиться на Схід. Чи не Україна це? У правому нижньому куті — образ Сну. Чи не український це народ? Уже й вітерець на нього дмухнув, уже й сонячні промені на нього впали, вже й Мара пішла — починається новий день, а він усе спить...
Королівська галера La Reale de France створена на рубежі XVII—XVIII століть для короля Франції Людовіка XIV. Декор виконано в майстерні Марсельського військового порту художником фламандського походження Жаном Батистом Олері.
Використовувалося судно переважно для розважальних прогулянок по каналах Версалю, однак зафіксований і вихід на ньому Людовіка в морське плавання вздовж французьких берегів.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
