В останній день кожного місяця, який налічує 31 день, російські опозиціонери збираються на «Марші незгодних». У деяких містах — більш провінційних і менш помітних — ці акції відбуваються досить мирно. У деяких — передусім у Москві та Санкт–Петербурзі — критики Кремля постійно наштовхуються на шалений спротив влади. «Марші» розганяють «омонівці», «витискають» із центральних вулиць міліціонери, кількість яких зазвичай чи не вдвічі перевищує число мітингувальників, і, звісно, забороняє місцева влада. Але вчорашня акція стала особливою: цього разу значно більше уваги до «Маршу незгодних» було прикуто не 31–го, а напередодні його проведення.
Героєм цього «напередодні» став відомий російський рокер, лідер гурту «ДДТ» Юрій Шевчук. Незважаючи на його опозиційність, а можливо, саме завдяки їй, музиканта запросили на зустріч прем’єр–міністра РФ Володимира Путіна з учасниками благодійного вечора «Маленький принц». Останнім часом господарі Кремля, між якими триває негласне суперництво (виражене передусім у бажанні президента Дмитра Медведєва довести, що головний у Росії таки він, а не Путін), змагаються за жовту майку «найбільшого з двох демократів». Щойно один поспілкується перед камерами із західними інвесторами, «сміливо» «оголивши» всі наявні в інвестиційному секторі проблеми, — і ось уже інший «при всьому чесному народі» зустрічається з інтелігенцією, від якої також усього можна чекати.
І таки ж дочекалися: слово взяв Юрій Шевчук. Перед тим як звернутися до ВВП із запитанням, рокер повідомив, що йому напередодні зустрічі телефонували з «Білого дому» і просили не ставити гострих — політичних тощо — запитань. Відчувши, що надалі питання буде саме гострим і неприємним, Путін відреагував у класичному стилі кадебіста: «А як вас звати, вибачте?».
Навіть якщо припустити, що лідер російської держави ніколи не слухав «ДДТ», він не міг не знати імені співрозмовника: перед зустріччю помічники надають главі уряду ледве не повне досьє на кожного з її учасників. І до всіх інших Володимир Володимирович звертався на ім’я по–батькові: Чулпан Наїлевно (Хаматова), Алісо Брунівно (Фрейндліх), Олегу Валеріановичу (Басілашвілі), Діано Сергіївно (Арбеніна)... Це не кажучи вже про те, що перед усіма учасниками застілля стояли іменні таблички. Але недарма психологи, із рекомендаціями яких у КДБ–ФСБ, зрозуміло, ознайомлені якнайкраще, радять: щоб змусити співрозмовника одразу розгубитися, у відповідь на його самовпевнене звернення перепитай, хто він узагалі такий.
Але звичне для слідчого запитання Шевчука не збентежило. У відповідь на спокійну й неформальну відповідь: «Юра, Шевчук», Путін запевнив: дзвінки з «Білого дому» — це «провокація», а його помічник «не міг телефонувати з цього приводу». «Ну не ваш помічник, якийсь дивак, так», — відреагував Шевчук, викликавши сміх у залі, де, крім учасників розмови, сиділи ще й журналісти. Згодом в інтерв’ю радіо «Свобода» музикант зауважив, що з тим «диваком» розмовляв по телефону півгодини, упродовж яких йому «пояснювали, які питання не ставити».
Питань, власне, було кілька. Про свободу — преси, інформації, людини. Її, на думку Шевчука, зараз у Росії немає, а є «князі й бояри з «мигалками» та «тягловий народ», між якими — величезне провалля». І єдиний вихід із цієї ситуації, на думку фронтмена «ДДТ», — рівність перед законом усіх без винятку. «Щоб шахтарі не йшли в забій, як у штрафні батальйони, щоб особистість у країні була вільною, поважала себе». Тоді, за словами Шевчука, й патріотизм підніметься — той самий, який зараз намагаються піднімати плакатами, гімнами, парадами тощо.
На словах «протестний електорат у країні росте, і ви це теж знаєте», Володимир Путін, за словами Юрія, пильно подивився йому в очі й тихо відповів: «Так...». Завершив музикант простим запитанням, яке потребувало простої відповіді: чи розганятиме влада «Марш незгодних», призначений на 31 травня у Пітері.
«Все?» — стримано перепитав прем’єр. І заявивши, що «без нормального демократичного розвитку у країни немає майбутнього», наголосив: усі повинні діяти в рамках закону. І, зокрема, на заважати всякими «маршами» іншим (читай — законослухняним) людям. При цьому всесильний ВВП неодноразово наголошував: до дозволів, заборон або розгонів таких акцій він не має жодного відношення, адже все це — прерогатива місцевої влади.
«Крім тих людей, які виходять на марш «згодних» чи «незгодних», є й інші люди, про права яких ми не повинні забувати, — нагадав Путін. — Якщо ви вирішите провести «Марш незгодних», наприклад, біля лікарні, де заважатимете хворим дітям — хто з місцевої влади дозволить там проводити цей марш? І правильно зроблять, що заборонять! А тепер ви хочете провести його там, де люди у п’ятницю хочуть поїхати на дачу, просто для прикладу. Або в неділю ввечері повернутися з дачі. Та вони вас там такими матюками покриють! І місцеву владу заодно».
«Можна, я відповім?» — спробував утрутитися Юрій Шевчук. «Ні!» — відрубав ВВП.
Згодом рокер розповів, що хотів нагадати прем’єрові: опозиція жодного разу не проводила свої акції біля лікарень, а перекриття доріг для проїзду одного тільки кремлівського чиновника щодня завдає «дачникам» значно більше незручностей, ніж усі «Марші протесту», разом узяті.
Зрештою, Володимира Володимировича це навряд чи й цікавило. Висловивши надію, що в Санкт–Петербурзі все зроблять «по уму» — так, щоб і право громадян на протест забезпечити, й іншим людям заважати не дозволити. — Путін свою програму «демократа» і «доброго слідчого» (на противагу «злій» місцевій владі) відпрацював по–стахановськи.
Дехто на радощах із такої «свободи слова» навіть зробив висновок, що прем’єр фактично дав «добро» на проведення «Маршу незгодних», але згодом прес–секретар глави уряду Дмитро Пєсков пояснив: це не так.
Та чи не найбільше в цій ситуації вражає реакція, яку викликала в російському суспільстві розмова Шевчука з Путіним. Навіть найбільш вільні й опозиційні діячі та засоби масової інформації не втомлюються дивуватися з неймовірної сміливості рокера, який посмів «бути таким різким і жорстким» із «самим».
Для розбалуваної «ющенківською» п’ятирічкою України це поки що звучить дико. Поки що. Бо ж відомо, куди ми тепер рухаємося і з кого беремо приклад. До речі, геть недавно новий очільник Міністерства внутрішніх справ Анатолій Могильов заявив, що опозиція повинна мітингувати там, де нікому не заважає — десь у полі за містом, наприклад. Вам це нічого не нагадує?
Наприкінці зустрічі Юрій Шевчук запропонував тост «від імені наших дітей»: «У якій країні вони житимуть — похмурій, корумпованій, тоталітарній, авторитарній... чи у світлій, демократичній, рівній перед законом. Дуже хотілося б, щоб наші діти жили в такій країні».
«Який тост, така й випивка», — відреагував Володимир Путін.
Як згодом пояснив прес–секретар прем’єр–міністра, у бокалах була вода.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
