У «Волі» — в неволі

28.05.2010

Ця капосна історія розпочалася в червні 2008 року, коли ЗАТ «Воля–Кабель» невимушено ґвалтувало всіх київських телеглядачів, масово й беззастережно заганяючи їх у цифровий формат. Не маючи на той момент інших телеальтернатив, я змушений був оформити оренду двох цифрових декодерів від компанії «Воля–Кабель» і отримати головний біль на два роки наперед.

Наступного ж дня після підключення стало зрозуміло, що примарна якість нових послуг не тільки не покращилася, а й узагалі припинила існувати. Картинка на екрані то билася в конвульсіях, то завмирала, час від часу зникав звук. На третій день телевізійних тортур я вирішив поділитися своїми враженнями від перегляду з компанією «Воля–Кабель», спочатку по телефону. Однак упродовж кількох днів ні я, ні члени моєї родини, навіть поставивши рекорд із 35–хвилинного очікування відповіді оператора, так і не змогли поспілкуватися з ним. Викроївши вільний час, я взяв обидва проблемні прилади і пішов до найближчої філії «Воля–Кабель», щоб заявити про своє законне право на якісні послуги. 40 хвилин у черзі — і офісна паночка порадувала: відключити мене — відключать, але прийняти «глючне» обладнання вона зараз не може, і що мене додатково поінформують, куди й коли треба буде під’їхати, аби повернути апаратуру. Привівши до ладу попсовані нерви, я встановив індивідуальну супутникову антену — і забув про проблеми з телебаченням. Та, як з’ясувалося згодом, із чіпких пазурів «Волі» вирватися не так просто.

Минуло дев’ять місяців, і кабельний монстр, розродившись, незграбно нагадав про свою присутність. Подзвонив оператор і ввічливо запропонував забрати декодери у будь–який зручний час. Правда, виявилося, що зручний цей час тільки для компанії «Воля–Кабель». Тобто, я знову мав би ламати свої плани, сидіти вдома і виглядати, коли її гінці прибудуть за своїм нісенітним крамом. Та тішачи себе надією, що комунікаційний гігант нарешті повернувся обличчям до маленького споживача, я знову взяв на роботі відгул, зібрав диво–апаратуру і поїхав до філії компанії по вул. Миру, 13. Там мене зустріла зажурена черга колег по нещастю і змучені менеджери по роботі з клієнтами. Менеджерів було особливо шкода, оскільки кожен візитер змушений був вихлюпувати на них весь негатив, отриманий від ненав’язливого сервісу. Словом, у філії на вулиці Миру ніяким миром не пахло. Відстоявши знову 30 хвилин у черзі, я підсів до менеджерки, змалював ситуацію і попросив переконати мене в тому, що компанія «Воля» таки може надавати якісний сервіс. Дівчина мовчки прийняла електронний мотлох і повідомила: «Ви винні ще 56 грн. 30 коп. за оренду декодерів». «За що я маю платити? — спробував заперечити я. — Я ж не користувався ними з двох причин. По–перше, обладнання було несправне, про що я більш ніж півроку тому написав заяву. По–друге, я був відключений від послуги. Крім того, я навіть намагався добровільно повернути компанії декодери (чому є живі свідки), але тоді вони виявилися нікому не потрібні». Заповнивши якогось папірця, менеджер вимовила сакраментальну фразу: «Ну все, можете бути вільними». Мені здалося глибоко символічним, що компанія з назвою «Воля» усе–таки подарувала мені таку бажану волю... від її послуг. Утім у мене ще залишалася слабка надія на продовження співробітництва, і я несміливо запитав: «Може, мені все–таки варто взяти новий, перевірений на справність декодер і відновити послугу?». На що утомлена дівчина відповіла «Ну навіть не знаю». Це був останній цвях у труну наших відносин із «Воля–Кабель». Але і на цьому історія не скінчилася.

Починаючи з квітня, від імені «Воля–Кабель» мене і мою родину по телефону тероризує зловісний електронний голос колекторської агенції «Вердикт» із погрозами негайно повернути міфічний борг. При цьому надокучливий телекомунікатор продовжує регулярно кидати в мою поштову скриньку листівки з рекламними пропозиціями під’єднатися до її чудових послуг.

Шановні, не псуйте папір! Краще витратьте ці кошти на покращення ваших недолугих послуг та підвищення зарплатні вашим утомленим менеджерам. Я не хочу мати з вами нічого спільного та застерігаю від цієї дурості інших! Хто вам справді може бути щиро вдячний — так це ваші конкуренти, які завдяки вашим принципам роботи методично поповнюють власну клієнтську базу. Надзвичайно прикро, що за супер–пупер технологіями та маркетинговими акціями вселенського масштабу ви перестали бачити простого споживача, за рахунок якого, між іншим, існуєте. І чим раніше ви це збагнете, тим більше маєте шансів врятувати свій соціально безвідповідальний бізнес.

Дмитро ОЛТАРЖЕВСЬКИЙ
журналіст
  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>