Традиційно під кінець сезону продюсери везуть на оглядини до Києва вистави російського виробництва. Фаворитом цьогорічного вояжу точно буде Театр ім. Вахтангова, який 2 та 3 червня на франківській сцені зіграє свого «Дядю Ваню». Прем’єра цієї вистави у постановці Рімаса Тумінаса відбулася 2 вересня минулого року. І з того часу потік компліментарної критики на адресу «Дяді Вані» не те що не вщухає за строком давності, а, схоже, навіть посилюється. «Розумна», «витончена», «нервова», «чуттєва», «яскрава», «людяна», «оригінальна», «особиста» — начитавшись таких епітетів, можна зробити висновок, що до нас привезуть ідеальну виставу.

— Лесь Микитович?

— Вам Лиса Микиту? Ні, тут його немає. Тут є Лесь Олександрович.

У слухавці притишений сміх, а в мене — ступор: як я могла допустити такий ляп, знаючи Леся Сердюка не один рік й обожнюючи його образи в кіно? Паленію, затинаюся, вибачаюся, а він мене підбадьорює жартами. Певно, такою мала бути одна з останніх розмов із улюбленим актором: щоб запам’яталося, щоб було усміхнено...