Довибирались, доголосувались
Та й повернулись в точку висхідну,
Невже намарне ці літа пропали?
Невже свободи згинути зерну?
Ніяк не можем рубікон здолати,
Щоб не вертатись знову до «малин»
Та не ходити знов під «старшим братом»,
А мати власні хату, сад і тин.
Сьогодні бандократія керує —
Сплелись, мов змії, влада й кримінал,
Де фабрикант і комуніст гендлюють,
Забувши геть про Маркса «Капітал».
Якийсь конгломерат украй безглуздий —
Без совісті й державницьких ідей,
Та все ж його трима в єдиній суті —
Грабіж наївних мовчазних людей.
На банду цю, що й досі не наїсться,
Нема киргизів, маю тут сказать,
Які на кривди і зневаги вістря
Оплотом духу спромоглись постать.
А ми все мовчимо, мов безголосі,
Й неначе вівці на заріз ідем.
Вже стільки літ, вважай, голодні й босі
Мовчанням панству зводимо Едем.
Загубить зграя Україну нашу —
Віддасть її за дивіденд Кремлю.
І під чужу потрапимо ми Рашу,
Згасивши на віки свою зорю.
У змозі цій завадить перспективі
Лишень рясний демократичний рух.
Та ті рядки, які ми в школі вчили,
Що кликали народ сталить обух.
Сьогодні час питання ставить руба —
Довічне рабство чи свободний шлях?
Тож доки будемо потилиці ми чухать
Й терпіння затискати у кулак!
«Вставай, Гаврило, і вставай, Данило!» —
Той клич далекий рветься до життя.
Я вірю — він розбудить наші сили
І приведе їх в рух за майбуття!