Кримські татари відзначили 66–ту річницю виселення їх із Криму до Казахстану. Про це всі знають — і газети, і телебачення постійно нагадували. А в мене запитання: чому мовчать про спецпереселення 22 травня 1941 р.? Рівно за місяць до війни нас вхопили, як не знаю яких злочинців, і повезли до Казахстану, де спека в червні доходила до 40 градусів.
Нас поселили у бараки, а через два тижні — війна, полиці магазинів ураз спорожніли. Для нас, спецпоселенців, почався голод. Люди падали, як солома. До весни 1942 р. нас лишилося менше третини. То був жахливий час для нас — осінь–1941 і весна–1942.
І чомусь про нас забули, ніби й не було тієї трагедії, а депортували сім’ями із Львівської, Тернопільської, Закарпатської, Станіславської, Волинської та Чернівецької областей. Хотілося б знати, скільки ж тоді нас було насправді, бо залишилися живими одиниці.
Мені тоді було 13 років, сестрі — 20, батьків же наших та 17–річного брата заарештували ще в січні 41–го. Фашистами для українського народу була й залишилася сатанинська Компартія, яку, ще твердо вірю, чекає Нюрнберг–2.
А. КОЗЮК
Львів