Знаєте, я люблю газети. Так приємно після обіду посидіти у кріслі, проглядаючи свіжу пресу. Не будь–яку, зрозуміло. Моя улюблена газета — «Україна молода», хоч сам я, м’яко кажучи, не зовсім молодий: 10 червня мені, як кажуть, стукне (сподіваюся, не дуже боляче) 75 років...

Кримські татари відзначили 66–ту річницю виселення їх із Криму до Казахстану. Про це всі знають — і газети, і телебачення постійно нагадували. А в мене запитання: чому мовчать про спецпереселення 22 травня 1941 р.? Рівно за місяць до війни нас вхопили, як не знаю яких злочинців, і повезли до Казахстану, де спека в червні доходила до 40 градусів.

Вражає подібність соціально–політичної ситуації в Україні, нинішньої та 100–річної давнини, як її бачили наші письменники. Здається, прогрес оминає нашу землю.

Ще 150 років тому Козьма Прутков опублікував «Проект: О введении единомыслия в России». Нинішня Росія, правонаступниця СРСР і Російської імперії, ще не дійшла до такої однодумності, як у СРСР, але імперського рівня вже досягла (є «сильна рука», встановлено «керовану демократію»). Для «регіоналів» (і комуністів) ідеалом є Росія, вони хочуть ввести й у нас однодумство; сильну вертикаль уже побудовано, обіцяють навести порядок. Цілковитої однодумності Президент досяг з урядом і з «губернаторами».