Криза голосу

27.05.2010
Криза голосу

Петро Наліч (Росія) сподобався навіть українським націоналістам.

Дивне відчуття омани залишилося після перегляду першого півфіналу «Євробачення–2010». Заздалегідь було відомо, що, згідно із жеребкуванням, вівторкового вечора вийдуть на сцену норвезького стадіону «Telenor Арена», розташованого у передмісті Осло, слабші учасники конкурсу. Але мало хто сподівався на те, що їхні живі виступи прирівнюватимуться до національного відбору, проведеного нашвидку Першим Національним у студії Савіка Шустера. Можливо, причиною невидовищності стали нові правила конкурсу. Адже після того як країни визначилися зі своїми представниками, європейська мовна спілка повідомила, що в Осло під час виступів забороняються екрани, велетенські декорації та інші елементи техногенної екстравагантності. Мабуть, європейцям допекло минулорічне «Євробачення» в Росії з матрьошками, маршируванням військ, цирковими виступами і зловживанням новими технологіями.

 

За бортом

Естонець Малкольм Лінкольн з піснею Siren вирішив піти проти традицій, однак перебрав у фріковості. Хлопець ніби клонував львівського унікума шоу–бізнесу Василя Васильціва. Божевільний з вигляду артист ледве витягував ноти, безглуздо марширував із мікрофоном у руці, йому підспівували такі ж беззахисні «хлопчики–зайчики». Словом, найкумедніше видовище «Євробачення–2010». Найістеричніший номер був у латвійки зі сценічним іменем Aisha. Бек–вокалістки співали значно краще за неї, тому дівчині залишалося із перекривленим обличчям перекрикувати голосистих. Їй можна дати також звання найгірше вбраної учасниці конкурсу: шовковий бежевий халатик і розку­йовджене волосся, ніби після сну, бажали бути кращими, хоча б із поваги до найпопулярнішого конкурсу серед домогосподарок. Двох білявих фінок із веселою, схожою на весільну, піснею Tyоlki ellаа («Я працюю, аби заробити на життя») витягували білий акордеон та скрипка, яка після минулорічної перемоги Олександра Рибака тричі фігурувала у різних номерах першого півфіналу.

Уперше за багато років Польща вибирала свого представника методом голосування. Марчик Мрозінські заспівав Європі пісню Legenda у колі дівчат у слов’янських костюмах. Хлопець мріє стати театральним актором, тож логічно було очікувати на театральну постановку. Проте поляки з театром так постаралися, що про пісню забули. У ланцюжку перших невдах «Євробачення» варто згадати ще одного співака — з Македонії. У тих, хто любить Валерія Меладзе, Йоко Танескі залишив найприємніші враження. Він міг би пройти у фінал, якби не спіткнувся на дівчатах–стриптизерках у балеті та зовсім не в тему виконаному куплеті у стилі реп. Під пісню Horehronie (так називається один із регіонів цього краю) словацьку вокалістку Христину та чоловічий балет одягнули у костюми лісових духів, і це вирізняло їх у кращий бік. Мальта від своєї традиції далеко не тікає. Декілька років поспіль її представниці — спокійні, душевні і з сильним вокалом. Цьогорічна учасниця конкурсу Теа Гаррет —18–річна солістка церковного хору. Правда, сценічний образ їй підібрали невдало, тож із юнки вона перетворилася на зрілу 40–річну пані. Шарму додала хмаринка, в якій стояла Теа. Наприкінці номера з’ясувалося, що це крила ангела, який танцював позаду дівчини.

Розмір має значення

До фіналу ввійшло 10 країн. Серед них Боснія і Герцеговина, Молдова, Росія, Греція, Португалія, Білорусь, Сербія, Бельгія, Албанія та Ісландія. У перші дні «Євробачення» в Осло любителі конкурсу на дошці голосування віддали перше місце Ісландії. Комусь Хера Бьорк фігурою і вокалом нагадує минулорічну учасницю Мальти. Талант Хери в кишені не заховати. З усіх конкурсантів вона найбільше запам’яталася діапазоном голосу, англо–французькою піснею Je ne sais quoi, нетиповою для шоу–бізнесу фігурою і такими ж «не худими» бек–вокалістками.

На попсовому «Євробаченні» балканські виконавці зав­жди залишають по собі приємний шлейф легкості і драйву. Цього разу Боснія і Герцеговина відмовилася від балканізації і виступила на європейський манер. Симпатичний Вукашин Браіч — єдиний із конкурсантів — виконав легкий рок у стилі Бон Джові. Для радіостанцій —практично готовий хіт. Сербський тінейджер Мілан Станкович є кумиром молоді. Його пофарбоване в білий колір волосся і дивну стрижку копіює не один підліток Сербії. Від Мілана можна було очікувати неформальних витівок, але пісня Ovo Je Balkan, музику до якої написав Горан Брегович, незважаючи на рожеві черевики і синій фрак, змусила віддати належне балканській музиці. Російський представник Петро Наліч хоч і живе під Москвою, але в його жилах вирує балканська кров. Його дід — боснійський оперний співак. Наліч став відомий завдяки записаній два роки тому циганській пісні Guitar. Якби він із нею виступив в Осло, на мій погляд, перше місце було б гарантовано у цього дивака. А так із піснею Lost and Forgotten («Загублений і забутий») він хоч і оцінений по заслузі, але у фіналі може загубитися. Варто потішитися за сусідів із Білорусі. Вони вдруге за історію конкурсу ввійшли у фінал. Група «3+2» із красенями хлопцями і дівчатами–метеликами виступила яскраво і талановито.

Молдовська команда, до складу якої входить Оля Тіра и Sun Stroke Project, не пропустила в Осло жодної вечірки, та й на сцені влаштувала дискотеку 80–х. Зрештою, без таких було б сумно, як бельгійцю Тому Дейсу з гітарою. Він виконав автобіографічну пісню Me And My Guitar, завоювавши симпатії телеглядачів своєю щирістю. Типовими зразками поп–культури були мармеладна дівчинка Філіппа Азеведо з Португалії і довгонога, схожа на Крістіну Орбакайте, Джуліана Паша. Гендерної нерівності не спостерігалося. Серед фіналістів було порівну дівчат і хлопців, фріків і гламурних персонажів. Та незважаючи на це, «Євробачення» вкотре підтвердило імідж попсового і романтичного конкурсу, де переважають сльозливі балади, часто із нуднуватими сценічними постановками.