Ой не так лікують рак

      До професора Валерія Тарутінова, президента благодійного фонду «Проти раку молочної залози» та неофіційного головного мамолога України, пацієнтки, «заліковані» іншими онкологами, приходять часто. Історія, яку він розказав «УМ», типова. «Жінка прийшла до нас дуже зла і ображена. Їй наші київські онкологи видалили доброякісну пухлину — фіброаденому — й імплантували протез. Я не міг приховати від неї, що, можливо, саме цей протез спровокував виникнення через кілька місяців уже злоякісного утворення — саркоми», — розповідає Валерій Іванович. Він працює провідним науковим співробітником Інституту експериментальної патології, онкології та радіобіології імені Ростислава Кавецького, тож щодня бачить і за змоги виправляє чужі помилки. У першу чергу це стосується раку молочної залози.

Вади загальної хірургії

      Щороку в Україні реєструють близько 14—15 тисяч нових випадків захворювань на рак молочної залози, і щогодини лікарі констатують смерть від цієї жахливої хвороби. Проте на сьогодні в державі немає навіть спеціальності онколог-мамолог, і далеко не в усіх обласних онкологічних диспансерах є відділення раку молочних залоз, тому жінок із таким діагнозом нерідко лікують фахівці, які просто не в курсі останніх досягнень мамології, науки про захворювання грудей.

      Професор Валерій Тарутінов за останні кілька років відвідав не одну міжнародну конференцію з мамології, і тому переконаний, що нашу систему лікування раку молочної залози треба серйозно реформувати. «Занадто багато людей страждають даремно, — каже Валерій Іванович. — Багатьох мук можна було б уникнути». Зокрема, він точно знає, що тій жінці, про яку він згадував на початку, не бажано було робити пластику грудей і ставити протез. «Що й казати, якщо лікар, який її лікував, — проктолог, тобто спеціаліст із раку прямої кишки. Внаслідок такого лікування жінка мало не втратила руку», — продовжує професор. За його словами, цей випадок вражаюче буденний. Сьогодні онкологи, на жаль, не спеціалізуються на певній проблемі, а лікують усіх підряд. «Вони женуться одразу за десятьма зайцями, і ця гонитва погано позначається на хворих», — обурюється Тарутінов.

      В Україні начебто не бракує мамологічних центрів, їх вісімнадцять, три з яких — у Києві. Але професор вважає ці установи неповноцінними: «Я не помилюся, якщо щодо деяких із цих центрів застосую вислів «так звані». У деяких диспансерах, при яких числяться ці центри, хворі на рак молочної залози лежать у палатах разом із прооперованими від раку прямої кишки, шлунка, легенів, тобто насправді ці лікувальні заклади організовують свою роботу за принципом загальної хірургії».

      Окрім того, діагностичні центри насправді тільки констатують захворювання і не пропонують ні профілактичних курсів, ні реабілітації після операції. «Наші діагностичні центри просто ставлять діагноз і направляють до хірурга на операцію. Тобто підхід до всіх хворих стандартизований. А насправді двох однакових жінок немає і лікування має бути суворо індивідуальним. Віктор Летягін, відомий російський мамолог, нарахував самих тільки способів лікування раку грудей більше 60 тисяч, — пояснює Валерій Іванович, упевнений, що зовсім інший підхід повинен бути і до захворювань молочної залози, і до організації обстеження жінок. — Ми можемо видаляти пухлини, які зараз ростуть як гриби після дощу, але це не вирішить мамологічної проблеми. Потрібна профілактика, рання діагностика і лікування, яке включало б усі відомі сучасні методи».

Апаратура є, центру немає

      За створення національного лікувально-діагностичного мамологічного центру, який би керував і організовував усю мамологічну службу в Україні з реалізацією широкомасштабних скринінгових програм, Валерій Тарутінов бореться уже протягом десяти років. Є надія, що після його виступу на цьогорічних онкологічних слуханнях у Верховній Раді України справа зрушить з місця і центр стане реальністю.

      Зате лікар уже чітко знає, як має працювати ця, така потрібна, установа. Прийматимуть тут усіх, хто прийде, без жодних направлень від дільничного лікаря чи районного мамолога. З власного досвіду Валерій Іванович знає, що зможе допомогти приблизно двом тисячам жінок на рік — саме стільки пацієнток він приймає зараз. У центрі діятиме скринінгова програма для тих, хто хоче просто перевіритись, консультація з профілактики раку молочної залози. Ну і, звичайно, повномасштабне лікування. Паралельно мамолог планує облаштувати і реабілітаційний центр, тому що процес фізичного і психічного відновлення після операцій є надзвичайно важливим для жінок, які пережили хірургічне втручання. Втім Тарутінов не впевнений, що для цього вистачить коштів. У перспективі ж центр займатиметься і проблемами післяопераційної пластики грудей.

      Центр — це не проект на словах. Валерій Тарутінов уже навіть знайшов апаратуру — її погодилися надати німецькі благодійники. Але обладнання лежить собі у Німеччині, тому що центр, його державний статус і штатний розклад не затверджені законодавчо. Так що привозити подаровану апаратуру: найновішу модифікацію мамографа — сенограф (апарат для рентген-зйомки молочних залоз), — сонограф, спеціальне ліжко для оглядів, хірургічний стіл, обладнання для операційної, три персональні комп'ютери і ще купу обладнання — нікуди.

      «Я можу все це забрати, але куди? — каже професор. — Фірми, що дарують нам обладнання, роблять це теж не задарма, їм потрібна реклама. Вони хочуть приїхати, сфотографувати, що техніка не іржавіє на складі, що на ній дійсно працюють». За його словами, німці уже в курсі українських реалій — знають, що в нашій країні найновіше обладнання може провалятися десь у підвалах, тому вони згодні лише на конкретну, гарантовану роботу: «Ото тільки мамотом (спеціальний ніж для надточної діагностики і лікування малих і надмалих пухлин. — Авт.) від компанії «Джонсон і Джонсон» усе ж скоро привезуть, будемо працювати».

Мамограф — у кожний район

      На відміну від України, в західному світі на проблемі лікування захворювань молочної залози не економлять коштів. Щороку близько десятка міжнародних конференцій, з'їздів та форумів присвячено саме цій проблемі. Не в останню чергу через те, що найновіші досягнення науки дозволяють не тільки успішно лікувати рак такого типу, а повністю реабілітувати хворого. «З цією локалізацією існує дуже багато варіантів виліковування. Самою профілактикою і ранньою діагностикою можна домогтися зниження смертності від раку грудей на 30—60 відсотків», — каже професор.

      Мрія Валерія Тарутінова — налагодити в Україні сувору, як він каже, воєнізовану, систему мамологічного обстеження, діагностики і лікування, як це зробили болгари. Починаючи від першого етапу — навчання жінок самоогляду молочних залоз. Причому ще зі шкільної лави. Таким чином, переконаний професор, жінки самі зможуть контролювати стан здоров'я. Якщо, приміром, котрась знайде ущільнення, то звернеться до районної лікарні. Щоб така система діяла, кожна районна лікарня повинна в обов'язковому порядку мати мамограф, щоб, якщо знайдуть рак, пацієнток цілеспрямовано, а не «всліпу» направляли в область, якщо ні — лікували в районі. Тоді тільки жінкам із найбільш складними випадками доводилося б їздити до центральних інститутів і спеціалізованих мамологічних центрів. Зважаючи на наші реалії, така мрія — у ну дуже далекому майбутньому. Про той же мамограф у кожному районі годі й мріяти, а тi апарати, що є в обласних центрах, давно застарiли. І справа не тільки в коштах, а й у державному ставленні до проблеми. Адже сьогодні, на жаль, навіть не вчать жінок елементарного самоогляду, хоча це зробити не так уже й складно. Тому мамологи з прикрістю констатують, що до них, як правило, пацієнтки звертаються з раком молочних залоз 3-4 стадії, коли врятувати життя хворої неможливо.