Нещодавно у своїй поштовій скриньці серед звичайної кореспонденції я надибав святково законвертовану листівку. Ця епістола (з грецької мови — урочисте послання) своїм змістом спричинила відчуття глибокої образи, огиди та обурення. Що ж таке «відмочив» мій неочікуваний адресант?
Ознайомлююся з текстом. Звертання до мене майже нормальне, хоча й безграмотне: «Шановний Юхим Федосійович!» За правилами української граматики належало б: «Шановний Юхиме Федосійовичу!» Та це між іншим. Читаю далі: «Сердечно вітаю Вас з Днем Перемоги!». Відповідно, сприймаю і розумію це як вітання якоїсь людини, бо «трудовий колектив» чи «група товаришів» писали б «вітаємо».
Однак далі в тексті зненацька вигулькує, як чорт із табакерки, якесь знеособлено–невизначене «ми». «65 років ми... саджаємо дерева, слухаємо щебетання птахів та просто насолоджуємося життям, яке Ви — Герої — нам вибороли...» Стоп, машина. Не занурюючись у флору та фауну (дерева з пташками), силкуюся збагнути зміст словосполучення «Ви — Герої». Марно. Ніяк не второпаю сенс цієї неоковирної мовної конструкції. За логікою, позаяк листівка адресована особисто мені одному, «Ви» в цьому контексті стосується лише мене. Слово «Герої» (множина) тут елементарно недоречне, воно тулиться до «Ви», як горбатий до стіни. Бо виходить абракадабра: «Я — Герої», а я ніякий не «Герої» і навіть не герой.
Якщо ж надсилач листівки під «Ви» мав на увазі не лише мене одного, а ще й якихось інших осіб, то мав казати, хто вони, ці «співГерої». Крути хоч так, хоч сяк, а воно не лізе ні в тин ні у ворота, не піддається нормальному глуздові.
Та головне — попереду.
Читаючи передостанній рядок тексту поштівки, я спочатку не йняв віри своїм очам. Там чорним по білому надруковано «Пам’ять про Вас — вічна».
Отакої! Я був ошелешений. Адже ця лексема (рівнозначна лексемі «мир праху твоєму») є стандартним елементом епітафій — надмогильних написів. Висловлювання «Пам’ять про Вас — вічна» доречна в некролозі, співчутті з приводу якоїсь кончини. Цими словами земляни всіх рас і національностей, усіх віросповідань споконвіку зверталися і звертаються лише до небіжчиків. Тут же вони адресовані мені, живому, непохованому!
Чим я завинив перед тим, хто надіслав мені цю огидну листівку з такою наругою і образою? Хто він, цей недоброзичливець із некрофільським ухилом? Чи це зробила якась істота в стані наркотичного очманіння? Чи просто ця істота несповна розуму від народження?
Із такими роздумами добираюся до останнього рядка текстової частини листівки: «Щиро Ваш, Київський міський голова Леонід Черновецький» із факсиміле його власноручного підпису. На додачу на другій сторінці листівки художня її частина — у полікольоровому виконанні — й пихата самовдоволена фізіономія самого підписанта.
Он воно що! Ось яке «добро» зачаїлось у табакерці та ховалося за анонімним «Ми». Навіть не цар Микола II, а «щиро Ваш», який «ощасливив» своєю увагою, мабуть, не тільки мене.
Оскільки листівку виготовлено друкарським способом (правда, без вихідних даних, зокрема і щодо її накладу), є підстава вважати, що таке гратуляційно–епітафічне послання отримали десятки, якщо не сотні тисяч ветеранів–киян, яких таким робом недолугий чинуша дотерміново перемістив у потойбічний світ. У XIX столітті гоголівський пройдисвіт Чічіков гендлював, як живими, десятками тисяч мертвих душ селян–кріпаків. У XXI столітті київський — Черновецький своєю хворобливою уявою запроторює у небуття не мертвих, а поки що живих десятки тисяч учасників війни.
Насамкінець. Нормальні люди зазвичай будь–які вітальні послання завершують побажанням здоров’я, гараздів, довголіття тощо. У листівці нічого схожого нема. Мабуть, із міркувань економії площі для розміщення сановної «парсуни». А з іншого боку, може, «наша голова» вважає своїх адресатів насправді «сонмом усопших», пам’ять про яких — вічна.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
