Дмитро Штибликов: Бізнес у Новоросійську не зацікавлений потіснитися для Чорноморського флоту

Коли рівно 26 років тому нас, випускників журфаку Львівського вищого військово–політичного училища, полковник–кадровик із Москви розподіляв по військових округах і флотах, то, пригадую, жоден із дванадцяти однокурсників — «мореманів» — не виказував щонайменшого бажання потрапити в розпорядження командувача Червонопрапорного Чорноморського флоту. Геть усі воліли писати свою офіцерську біографію тільки на Північному, Тихоокеанському чи бодай на Балтійському. Навіть тоді ЧФ («чи флот чи не флот» — так із–поміж самих моряків однозначно розшифровувалась ця коротка абревіатура) не вписувався в омріяну романтику дальніх морських походів і справжньої бойової служби. Прийнятний варіант — замінити в курортний Крим хіба що під «дембель», але вже назавжди. Цей меркантильний інтерес до «вартового» південних морських рубежів перенесено і в нові «формульні» російсько–українські газові домовленості. Із цим погоджується мій співрозмовник — керівник міжнародних програм севастопольського Центру «Номос», експерт, колишній розвідник Дмитро Штибликов.

Флот можна «утрусити»

— Звичайно ж, що підписано двома президентами у Харкові пером, навряд чи тепер виореш волом. І все ж — чи існувала, пане Дмитре, більш «коротша» альтернатива?

— Почнемо з того, що пролонгація флотських угод мала відбутись у 2016, а не 2010 році. Як на мене, продовжити перебування флоту варто було на п’ять років і обов’язково передбачити поетапне виведення. Аби не вийшло так: зібрались росіяни, весь свій непотріб покидали тут і — до побачення. Даруйте, а за демілітаризацію регіону хто буде платити? Усе ляже на плечі України, яка й так не отримує «живих» грошей за цей флот. При нормальному поетапному виведенні можна було звільняти території і поступово, запрошуючи серйозних інвесторів, розвивати портову інфраструктуру, туристичний потенціал Севастополя. А так на найближчі 30 років їх сюди запросити буде неможливо.

— Чи розуміють цю перспективу прагматичні севастопольці?

— Так. Навіть із вуст деяких стійких поборників лунає: нехай флот залишається, але для своїх потреб займає, приміром, двадцять причалів. Решту нехай передасть для розвитку міста.

— Скільки нині реально використовує ЧФ за прямим призначенням із тих семи тисяч гектарів території, де він розміщується в Криму, скільки здає в суборенду?

— Хтозна, адже інвентаризація і паспортизація його об’єктів досі не проведені. Гадаю, оптимізувати дислокацію флотських частин можна, як мінімум, наполовину. Візьмемо Херсонес. Тамтешньому національному заповіднику потрібно продовжувати розкопки, адже там — античне городище, національне надбання. Але на ньому розміщується російський автобат. Частина, до слова, майже невиїзна, просто машини стоять на зберіганні. Скільки вже порушувалось питання, щоб росіяни звільнили цю територію. Рогом уперлись — ні.

— Це при тому, що вже другий рік Російські збройні сили, в тому числі й ЧФ, переходять на «новий облік», себто реформуються, скорочуються...

— Однак ЧФ за цей період не звільнив жодного квадратного міліметра землі.

— Можливо, крига скресне після нинішніх українсько–російських угод?

— Можливо. Хоча статус і умови перебування флоту в них не змінені. Наразі спірних питань, які потребують окремих міждержавних угод, — близько 40. А коли підписували базові угоди у 1997 році, їх було тільки 6. Тобто вони накопичуються і накопичуються, а спільна російсько–українська підкомісія з ЧФ не спроможна дійти консенсусу. Погляньмо на причини «маячної» війни. У базових угодах сказано, що навігаційно–гідрографічне обладнання має бути у спільному користуванні. ЧФ же використовує ці об’єкти одноосібно. Ще характерний приклад: свого часу Росія попросила дозволу в України перегнати в Севастополь ракетний корабель на повітряній подушці «Самум». Натомість розглядалась можливість передачі ВМСУ в Севастополі Матроського клубу. У підсумку — «Самум» пустили, а щодо клубу, то росіяни вирішили, що його передавати... «недоцільно». Два роки тому той клуб відреставрували коштами уряду Москви, заклали капсулу з посланням до російських моряків, яку належить відкрити у 2020 році. Я вже не кажу про очевидні порушення «під шумок». Скажімо, угодою передбачено, що ЧФ може мати 1984 військовослужбовців морської піхоти і морської авіації наземного базування. Нині їх близько 3 тисяч. Українська сторона жодним чином на це не відреагувала.

«Нове обличчя» без виразу

— А тим часом Росія розбудовує свою військово–морську базу в Новоросійську...

— Але при цьому головна база ЧФ залишається у нашому Севастополі. У Новоросійську працює федеральна цільова програма, розрахована до 2020 року. Розрахунок загалом правильний — флот не має базуватись в одному місці. Торік, як повідомлялось у пресі, російський президент Дмитро Медведєв відвідував флагман ЧФ — ракетний крейсер «Москва». Корабель стояв на рейді посеред Цемеської бухти. Схоже, не готові в Новоросійську для нього причальні стінки чи корабель такого класу взагалі не має можливості там перебувати. Порівняно з Севастополем, у Новоросійську умови набагато гірші. До того ж військові кораблі можуть закупорити бухту, де розташований потужний нафтотермінал «Шехсарис», — вантажний хлібний порт. Це — головні південні морські ворота Росії. Тому бізнес у Новоросійську, який має велике лобі, не зацікавлений потіснитись задля своїх військових моряків.

— Натомість, як це зусібіч лунає, Росія має намір модернізувати свої бойові засоби у Криму.

— Так, я чув, що збираються переправити сюди два підводні човни з Північного флоту і згодом їхню кількість довести до п’яти. Але тільки, по ідеї, за узгодження з українською стороною. Модернізація флоту напряму пов’язана з тим, як змінять завдання флоту після переходу до «нового образу». Адже кораблі (сьогодні на ЧФ їх налічується 51. — Авт.) «підганяються» під конкретні завдання. Якщо необхідно, скажімо, охороняти водний район, то ракетного крейсера не потрібно, достатньо бригади швидкохідних кораблів. Якщо за мету ставиться демонстрація прапора, то потрібно мати корабель океанського класу. Якщо плануються дії, як це було у ЧФ при Союзі, захоплення турецьких проток, то потрібні вже інші засоби. От є сьогодні на ЧФ ракетний крейсер «Москва» . За натовською класифікацією — це «вбивця» авіаносців. Одного його залпу крилатими ракетами достатньо, щоб накрити авіаносець. А що в Чорне море сьогодні заходять такі кораблі? Так, нині актуальним є захист цивільних суден від піратів в Аденській затоці. Там, як відомо, чергують і російські бойові кораблі. Але, зверніть увагу, тільки Північного і Тихоокеанського флотів.

ДОСЬЄ «УМ»

Дмитро Штибликов

Народився у 1970 році. Закінчив Київське вище загальновійськове командне училише і Військово–дипломатичний інститут при Національній академії оборони України. Кадрову військову службу проходив у Криму на різних посадах у розвідпідрозділах Сухопутних військ і Військово–Морських сил України. Після звільнення у 2004 році у запас працює в Центрі сприяння вивченню геополітичних проблем і євроатлантичного співробітництва Чорноморського регіону «Номос» (Севастополь). Підполковник запасу, магістр міжнародних відносин.

МІЖ ІНШИМ

Чорноморські «прорахунки»

У ст. 2 однієї з так званих «базових угод» по Чорноморському флоту — «Угоді між урядом України і урядом Російської Федерації щодо взаємних розрахунків, пов’язаних із поділом і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України» від 28 травня 1997 року — зазначено, зокрема, що розрахунки за базування ЧФ здійснюються «шляхом щорічного зменшення рівними частками державного боргу України перед РФ,... після вирахування компенсаційної вартості кораблів, суден і плавзасобів (526,509 млн. доларів США) і компенсації за матеріали, що розчіплюються (200 млн. доларів). У ст. 1 цього ж документа заборгованість станом на 28 травня 1997 року визнана обома сторонами в сумі 3074,0 млн. доларів і «підлягає погашенню до кінця 2007 року. У подальшому, тобто після 2007 року, «орендна плата здійснюється російською стороною прямими платежами». Якщо провести нескладний арифметичний розрахунок (3074—526,509 — 200 млн. доларів) і розділити на 10 років погашення боргу, то вийде щорічних 234,7491 млн. доларів. Такою, по ідеї, повинна бути орендна плата за перебуваня ЧФ на території України. Одначе в частині 4 ст. 2 даного документа чомусь, без якихось пояснень, з’явилась остаточна сума 97,75 млн. доларів, яка фігурує і в харківських документах.