Коли рівно 26 років тому нас, випускників журфаку Львівського вищого військово–політичного училища, полковник–кадровик із Москви розподіляв по військових округах і флотах, то, пригадую, жоден із дванадцяти однокурсників — «мореманів» — не виказував щонайменшого бажання потрапити в розпорядження командувача Червонопрапорного Чорноморського флоту. Геть усі воліли писати свою офіцерську біографію тільки на Північному, Тихоокеанському чи бодай на Балтійському. Навіть тоді ЧФ («чи флот чи не флот» — так із–поміж самих моряків однозначно розшифровувалась ця коротка абревіатура) не вписувався в омріяну романтику дальніх морських походів і справжньої бойової служби. Прийнятний варіант — замінити в курортний Крим хіба що під «дембель», але вже назавжди. Цей меркантильний інтерес до «вартового» південних морських рубежів перенесено і в нові «формульні» російсько–українські газові домовленості. Із цим погоджується мій співрозмовник — керівник міжнародних програм севастопольського Центру «Номос», експерт, колишній розвідник Дмитро Штибликов.