Повернути Італію

Не так часто київську публіку тішать виставами з провінції. У столиці й своїх театрів вистачає, а якщо вже когось запрошувати, то звісно, що з–за кордону. Тому й не знають у Києві, чим живе вся Україна, що їй болить і не дає ночами спати. Вперше за багато часу випала нагода Чернівецькому театру ім. О. Кобилянської влаштувати для киян прем’єру вистави «Туга за майбутнім». Рік тому голова Фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко в Чернівцях побачила цю виставу і пообіцяла привезти її до столиці. Минулого тижня у Київському театрі оперети буковинці свою виставу «Туга за майбутнім» присвятили Дню матері. На виставу прийшли екс–міністр культури і туризму Василь Вовкун, екс–міністр закордонних справ України Володимир Огризко, дисидент і моральний авторитет Євген Сверстюк, співачки сестри Тельнюк, народна артистка України Оксана Білозір. Перед тим як зайти у партер, Катерина Ющенко зізналася, що кожного разу, коли дивиться цю виставу, не може стримати сліз.

Для Центральної України тема, яка висвлітлюється у «Тузі за майбутнім», дещо чужа. Проте на Західній Україні такі сцени пережили чи не в кожній хаті. Режисер–постановник, автор сценарію вистави, а також художній керівник театру Людмила Скрипка створила образ покоління, про яке ще не написано книги і не складено пісні. Це проста історія про звичайну українку, яка поїхала на заробітки в Італію, залишивши вдома чоловіка і сина. Сценарій створено на основі збірок «Ловіння вітру» та «Безконечник» відомої буковинської поетки Віри Китайгородської. У виставі відтворено атмосферу краю, в якому народилася авторка, села Нагоряни, що на Кельменеччині. Чому дійство назвали «Туга за майбутнім»? Пані Віра пояснила: тому що «українці не навчені жити сьогоденням, постійно тужать за кращим майбутнім».

Жінки із села, які поїхали на заробітки, вірять, що в Італії їм буде краще, хочуть усе забути, стерти, замість гуцульських доріжок постелити перські килими, з вишиванок переодягтися у вузькі штани і шкіряні куртки, забрати у сонячну Європу дітей і назавжди заліпити скотчем спогади про босоноге дитинство. Та кращого майбутнього не побудуєш без рідної землі. Смуток в очах жінок не дає насолоджуватися розкішним європейським життям. Хочуть вони того чи ні, а в пам’яті зринають моменти з красильні, де жінки в минулому столітті фарбували вовняні нитки, як шили сукні у кравця Гриші, як співали тужливих пісень за столом зі смачнющими голубцями і борщами. Наймоторошніша сцена у виставі, коли 80–річна бабуся розповідає шестирічній дівчинці, чому в неї немає дітей. Сімох синів Голодомор забрав, а її, непритомну, родичі знайшли, виходили. Не раз накочувалися сльози на очі глядачів, коли жінки з величезними торбами через весь зал з італійського буса додому йшли, як діти їх не впізнавали, а чоловіки п’яні погляди ховали.

Щоб «Туга за майбутнім» була актуальнішою, для київської прем’єри режисер внесла у сценарій деякі зміни. У бесіді за столом, коли нагорняни згадують, з якого села дівки кращі, в яких спідниці файніші, як храм святкували, поміж фраз проскакує думка про Крим, москалями заселений. У залі регіт і хвиля оплесків. А все закінчується агітаційним проханням: «Матері, вертайтеся додому».

За сприяння Фонду «Україна 3000» чернівецький театр планує показати виставу в Тернополі, Львові, Івано–Франківську. «Хотілося б, щоб уся Україна побачила, як живеться заробітчанам. Але насамперед виставу варто показати Західній Україні», — сказала «УМ» Віра Китайгородська. У Чернівцях мають намір зробити відеоверсію вистави, щоб надіслати нашим жінкам в Італію, та не втрачають надії, що зможуть виступити з «Тугою за майбутнім» безпосередньо на сценах Італії, Іспанії, Португалії, Канади.