«Море... Ніч.. Свічі...» сяяли на берегах Неви

      На цьому мистецькому форумі у Санкт-Петербурзі, який є одним з найпопулярніших театральних фестивалів Росії, київськi «лівобережці» побували вже втретє. У попередні роки возили вистави «Майн кампф» та «Дрібний біс». Організатори запрошували також «Одруження» у постановці Юрія Одинокого, але спектаклю-пектораленосцю вразити театралів з берегів Неви поки що не судилося — його театр через складні декорації вивезти не зміг. Черговим вкладом «лівобережців» в історію фестивалю у Санкт-Петербурзі стала вистава «Море... Ніч... Свічі».

      Афіша шостих «Зустрічей у Росії» вабила як прізвищами митців, що вже передислокувалися до категорії сучасних класиків, так і тих, кого театральна критика називає перспективною та багатообіцяючою молоддю. Відкривала фестиваль чехівська «Чайка», яку в Ризькому театрі російської драми поставив легендарний Пітер Штайн, на «Валентинів день» запрошував Санкт-Петербурзький театр-фестиваль «Балтійський дім», Білорусь делегувала аж три своїх театри — імені Янки Купали, імені Максима Горького та Гродненський обласний театр (таке представництво пояснюється тим, що 2004-й оголошено роком культури Білорусі в Росії), у фестивалі також взяли участь театри з Узбекистану, Естонії, Вірменії... До речі, Україну на «Зустрічах у Росiї» презентував також і Закарпатський державний російський драматичний театр — мукачівські актори возили свою виставу «Дура, це кохання!», яку за п'єсою Ісаака Фрідберга поставив Олександр Король.

      На жаль, ця подорож до Санкт-Петербурга для «лівобережців» почалася з трагедії — поспішаючи на вокзал, потрапив під потяг і загинув актор театру Валерій Потапенко. Вимушений ввод мусили робити буквально «з коліс» — роль Йони, яку виконував Потапенко, взяв на себе Анатолій Ященко, Сергій Петько у виставі замінив Ященка, а для пластичних етюдів, які разом з іншими акторами танцював Петько, був терміново виписаний студент театрального інституту.

      Настрій після такого початку фестивалю, звичайно, був далеко не найкращим, але «лівобережці» змогли опанувати свої емоції і показати все, на що здатні. Овації глядачів у фіналі й щедрі компліменти від театральної критики на обговоренні — цю виставу фестиваль вітав ніби з двох флангів, дії яких дуже рідко бувають злагодженими. «Коли я прочитала цю п'єсу, — каже московський критик Елеонора Макарова, — вона на мене не справила особливого враження: своєрідна історія кохання, не більше. Але, подивившись спектакль, я була просто приголомшена! За домовленістю і за часом мені потрібно було дивитися «Принцесу Турандот» Ташкентського театру, а я не могла піти з вистави киян. Вистава мене просто заворожила. Вона пронизлива, чиста, з неймовірним проживанням акторів: вони втягують у виставу, втягують в його життя, наче в море... Акторський ансамбль надзвичайно сильний... Усі злилися в єдиному потоці життя. За кожним образом, навіть епізодичним, — своя велика біографія...»

      Були й компліменти індивідуальні — критики просто натішитися не могли акторським потенціалом Тетяни Круликовської, Світлани Орличенко, Віталія Лінецького, Льва Сомова, Олесі Жураківської... До речі, потрясінь на долю вимогливих та справедлих експертів вистачить — Театр драми і комедiї має справді надзвичайно цікаву і потужну трупу. І з якісними виставами, здатними прикрасити цей фестиваль, проблем немає. Так що нехай запрошують — своїм мистецтвом «лівобережці» готові ділитися з усіма, хто його розуміє і потребує.