А по–грузинськи не пробували?

Навколо проблеми подолання корупційної гідри в Україні за роки незалежності зламано чимало словесних «списів», натомість украй мало зрубаних голів. Тоді як сама проблема корупції вже є перезрілою для України. Про масштабність цього явища свідчать як численні соцопитування (86% українців вважають корупцію дуже поширеною в нашій державі), так і «корупційні рейтинги» міжнародних організацій (за даними «Трансперенсі Інтернешнл», у 2009 році за рівнем корупції Україна скотилася на 146–те місце з–посеред 180 країн світу й ділить його з Росією, Камеруном, Еквадором, Кенією, Сьєрра–Леоне та Зімбабве). І це при тому, що у 2003 році Україна посідала 102–гу сходинку цього рейтингу.

Боротьбу з корупцією оголосили всі нові країни Східної Європи та Центральної Азії, що постали на руїнах СРСР. Утім у кожної держави тут своя «рецептура», так само як і рівень поступу. За останні роки вражаючого антикорупційного ефекту досягла лише одна з них — Грузія. За даними тієї ж «Трансперенсі Інтернешнл», ця кавказька країна зробила неабиякий стрибок у рейтингу за шість років реформ: піднялася зі 124–го місця на 67–ме, а її рівень корупції відповідає рівню країн Євросоюзу. То чи є прийнятним антикорупційний досвід Грузії для України? З’ясувати це на минулому тижні під час засідання «круглого столу» намагалися українські та грузинські фахівці та експерти. Шкода, що чимало запрошених на захід вітчизняних посадовців із РНБО, Кабміну, ГоловКРУ, відповідних комітетів ВР захід проігнорували.

Грузинське дерево з обрубаними гілками

Далеко не всі борці з корупцією в Грузії змогли прилетіти до Києва через вулканічний попіл з Ісландії. Тож головний гість «круглого столу» — легендарний грузинський антикорупційний реформатор, державний міністр з координації реформ Грузії (2004—2008) Каха Бендукідзе, ділився досвідом із українськими колегами за допомогою прямої онлайн–трансляції. Що не завадило присутнім краще зрозуміти сутність грузинських радикальних реформ після Революції троянд. А це — і скорочення майже у п’ять разів державного апарату, і зменшення кількості податків у Грузії з 22 до 7 тощо. Зауважимо, що в Україні держапарат після приходу до влади команди Януковича тільки збільшується, а ймовірність збільшення кількості податків у запланованому до ухвалення восени Податковому кодексі (нову версію якого нині розробляє уряд Азарова) вже заслужила критику експертів та підприємців.

«Революція троянд дала нам мандат на боротьбу з корупцією, — зазначає пан Бендукідзе. — У першу чергу боролися з причинами, які породжують це явище. Яке виникає там, де громадянин стикається з бюрократією: чи він хоче швидше отримати закордонний паспорт, чи отримати дозвіл на будівництво. Чим більше дозвільних документів — тим більше корупційних контактів. На будь–якому сприятливому для корупції ґрунті рано чи пізно виростає пишним цвітом гіллясте дерево. Тому треба рубати окремі гілки, тобто корупційні контакти — зменшувати кількість дозволів, ліквідовувати непотрібні установи чи відомства».

Отже, на відміну від України (з її перебільшеною увагою до вдосконалення державної служби — коли борців із корупцією стає більше, а ефективності — менше), грузинська стратегія протидії корупції передбачає гранично можливе зменшення ролі держави в регулюванні суспільних процесів. Одним із прикладів реформ інституції влади стала ліквідація дорожньої поліції у 2004 році. Тоді 14 тисяч працівників звільнили, а замість дорожньої поліції та дільничних поліцейських створили патрульну поліцію, де колишні працівники становили лише 10%. Патрульним дали зарплату у 15—20 разів більшу, ніж до реформи ДАІ, і нині довіра грузинів до цієї структури сягає 85%. Щось подібне кілька років тому невдало намагалися повторити в Україні.

«Спочатку нам багато хто казав, як це грузини і без подяки, як це кум, сват, брат не допоможе працевлаштуватися чи не прикриє? — каже екс–міністр освіти Грузії Гіа Нодія. — Але нині населення Грузії визнало наш антикорупційний прорив, що має вигляд культурної революції. Люди задоволені, що не треба платити хабарі при вступі до інституту, при отриманні довідок чи коли зупиняє ДАІ. Але є й багато постраждалих від цього, які готові ходити на антиурядові мітинги, бо лишилися без хабарів. А взагалі, боротьба з корупцією небезпечна, починаючи її, потрібно знати політичну і соціальну ціну, яку доведеться заплатити за перемогу».

Приборкання корупції, на переконання головного радника з економічних питань прем’єр–міністра Грузії Вахтанга Лежави, має і значний економічний ефект. За його словами, надходження до бюджету за останні п’ять років зросли в чотири рази (!), а зростання економіки у Грузії триває, навіть не зважаючи на війну з Росією в серпні 2008 року та нинішню світову кризу.

Український ґрунт

Утім успіхи Грузії стосуються переважно подолання так званої побутової корупції. За словами керівника контактної групи «Трансперенсі Інтернешнл в Україні» Олексія Хмари, у Грузії дійсно нині украй низька побутова корупція (коли прості полісмени, чиновники, вчителі та лікарі не беруть хабарів), натомість лишається проблема елітарної корупції, яку складно виявити.

«Нині в Україні уся повнота влади — у Партії регіонів. Пан Янукович зовні нібито активний, на словах хоче приборкати корупцію, але голосу громадянського суспільства щодо цієї проблеми не вистачає, — вважає пан Хмара. — Тому потрібно формувати у суспільній думці «нульовий рівень толерантності» до корупції. Інакше повторимо інший досвід Грузії: коли є елітарна корупція, побутову — притиснуть, дадуть економічне зростання, але рівень демократії в країні впаде».

Світовий досвід підказує, що для справжнього подолання корупції потрібна політична воля керівництва дер­жави, група експертів, яка підкаже, як це зробити, командна вертикаль, яка здійснить непопулярні реформи, та громадська підтримка. У цілому ж грузинський досвід окремі експерти вважають цілком прийнятним для України. Втім політолог Володимир Фесенко не впевнений, що цим досвідом схоче скористатися нова влада, з усім грузинським радикалізмом та масштабністю реформ. Мовляв, у Грузії почали ці кроки одразу після Революції троянд, а в Україні такий шанс після Майдану, якби хто не ставився до помаранчевих політиків, усе ж таки згаяно. «Нині до влади прийшли бізнесмени та бюрократи радянської школи, — каже пан Фесенко. — Тому буде порядок: усі знатимуть кому й скільки давати, попереднього безміру щодо апетитів чиновників не буде».

Отже, з політичною волею та командною вертикаллю не все так гладко. Хоча минулої п’ятниці Президент Віктор Янукович під час зустрічі з Прин­цом Великої Британії Ендрю вкотре заявив про початок реальної боротьби з корупцією. «Ми створили Антикорупційний комітет. Уже відпрацьовано низку законопроектів, які буде узгоджено з Венеціанською комісією», — наголосив глава держави. Але поки що це лише слова. Адже створення чергового комітету, без реформ, підкріплених діючими законами, ще не є кроком на шляху подолання корупції.

Експерти готові допомагати владі, але їх ніхто не кличе. Щодо підтримки громадськості, то в Україні, згідно із соцдослідженнями, 53% громадян сприймають корупцію як прийнятний механізм, такий собі сервіс, що дозволяє вирішити проблему і зекономити час. Натомість у Грузії суспільну толерантність до корупції докорінно змінили. І в цьому заслуга не лише влади, а й ЗМІ: з 2005 року на телебаченні регулярно демонструють оперативні зйомки силовиків, коли той чи інший посадовець високого рангу отримує хабар.

Також викликає занепокоєння експертів і те, що всі антикорупційні зусилля влади (як минулої, так і нинішньої) відбуваються за відсутності дієвого законодавства. Сам адміністративний процес і порядок прийняття та система нагляду за дискреційними рішеннями влади ніяк не регулюється законодавчо. Що й казати, якщо Верховна Рада вже двічі відкладала набуття чинності пакета антикорупційних законів — «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» та «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень».

Тож пояснення Мін’юсту, мовляв, антикорупційний пакет відтермінували, щоб вдосконалити його, не зрозумілі. Адже саме це відомство розробило ці закони ще у 2005 році, а потім роками тримало «під сукном». Правники обурюються, що кількість правок науково–експертного управління ВР до цих законів сягає трьохсот (!), у парламентській практиці це рекорд. Можливо, антикорупційний пакет розробили з розрахунком, щоб його через явні протиріччя в нормах ніколи не прийняли?

ПРЯМА МОВА:

Арсеній Яценюк, народний депутат, лідер партії «Фронт змін»:

«Державна політика у сфері запобігання та боротьби з корупцією у нас неузгоджена та розбалансована. В Україні хто лише не займається боротьбою з корупцією — МВС, Генпрокуратура, СБУ, Державна податкова адміністрація, Держмитслужба, Урядовий уповноважений із питань антикорупційної політики... Додайте сюди ще нещодавно створений при Президентові Національний антикорупційний комітет. Перш за все, потрібно змінювати пострадянську систему управління й починати системну боротьбу з корупцією. Також не завадять просвітницькі заходи для суспільства. Для початку достатньо кількох кроків у подоланні цього явища, щоб суспільство зрозуміло, що ми дійсно стали на шлях боротьби з корупцією».

Володимир Фесенко, політолог, голова Центру прикладних досліджень «Пента»:

«У нас багато розмов про боротьбу із корупцією, але немає самої боротьби, системної антикорупційної політики і скоординованих дій. І не важливо, хто нині при владі, бо все це спостерігалося як при минулій владі, так і при нинішній. Про те, що немає політичної волі для боротьби з корупцією, в нас говорять самі народні депутати! Парадокс! Тож головною перешкодою є те, що у влади немає прямого інтересу до боротьби з корупцією. Нині окремі депутати та міністри із придиханням говорять один одному про те, що їм нібито передали зверху — від Президента: «Хлопці, ми маємо продемонструвати боротьбу з корупцією. Два роки не можна красти!». Я особисто такого від Президента не чув, тому не знаю, може, це лише чутки?..».

Олександр Лавринович, міністр юстиції:

«Відтерміновані антикорупційні закони не вирішують головного завдання — подолання корупційних мотивацій на всіх ланках життєдіяльності країни, починаючи з вищого керівного ешелону. Хапати за руку корупціонерів не є найважливішим, хоча ясно що потрібним, тому що від цього їх не стає менше. Треба приймати рішення щодо ґрунту, на якому виникають корупційні явища. Тому ми маємо переглянути чимало антикорупційних заходів».