«Грузинська» Правда

Село Правда — типова кримська глибинка: до Сімферополя близько 110 кілометрів, до райцентру Первомайське навпростець не більше п’яти. Будиночки в селі майже у всіх — наче «під копірку», переселенські, себто зведені ще на початку 60–х років минулого століття для завербованого звідусіль люду. Сюди Північно–Кримським каналом якраз прийшла велика дніпровська вода, тож тодішній колгосп «Країна Рад» конче потребував робочих рук, здатних дати раду «всім родичам гарбузовим». Сьогодні та «Країна Рад» почила у бозі (хоча ліквідаційна комісія досі ніяк не може поставити на ній «хрест»). Натомість править бал у Правді сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) «Грузія».

З килима — на землю

Навколо «Грузії» рівно десять років тому об’єднались тутешні фермери й «одноосібники», недавні вихованці знаного не тільки у Криму тренера з вільної боротьби Валерія Хаситошвілі. Вони ж свого «вільного» гуру одноголосно обрали й головою кооперативу. Саме Валерій Іванович раніше, у 1997 році, «підбив» їх на те, щоб узяти в оренду в рідному КСП сорок гектарів поливної землі й повністю засіяти її цибулею і ранньою капустою. Хоча у нього була суто спортивна мотивація — потрібні були гроші для підтримки сільської борцівської секції. «До обіду хлопці працювали на «Країну Рад», а по обіді з родинами виходили вже на своє поле, — згадує ті часи Валерій Іванович. — Урожай ми мали хороший. А на виручені гроші придбали якісне насіння картоплі. І знову не прогадали. Отак і почали потужно і дружньо працювати в цьому напрямку, бо з’явився у людей інтерес. І секцію після цього ми так само дружньо підняли, і сільський дитсадок, і Будинок культури».

Із Правдою ж пан Хаситошвілі тісно пов’язаний із 1975 року — із дружиною розподілився сюди після закінчення Херсонського педінституту. Викладав у тутешній школі фізкультуру і працю (дружина досі в ній вчителює), згодом працював тренером дитячо–юнацької спортивної школи у райцентрі. Сам виборював першість України з вільної боротьби і гирьового спорту і своїх учнів до цього готував. Дванадцять із них у підсумку стали майстрами спорту.

«Валерій Іванович нас із дитсадочка виховував, — каже його вчорашній підопічний, а нині головний інженер «Грузії» Віктор Глодик, — і так виховав, що ми тепер разом працюємо на землі. Що й казати, він класний педагог і психолог. У нашому кооперативі приблизно 80% працівників — його учні».

Наше молоко йде на розхват

Після травневих свят Валерій Хаситошвілі чекає у Правді на поважного гостя — пана Пітера, власника всесвітньо відомої фірми «Джон Дір». Той хоче подивитись, як прижились у «Грузії» його трактори і комбайни — їх тут понад 70. Кілька років привозив у кримську глибинку своїх ділерів аж з одинадцяти європейських країн хазяїн «Бауера». У кооперативі дещо переобладнали його фірмові дощувально–поливальні машини, тож австрійця цікавило, що з того вийшло. «Зер гут», — сказали тоді задоволені побаченим «бауерці».

Узагалі за ці роки, за які кооператив фермерів–початківців перетворився на сучасне багатогалузеве господарство (одне з кращих на півострові), побувало чимало фахівців із дальнього і ближнього зарубіжжя. На його базі полюбляють проводити всілякі аграрні наради і семінари керівники Криму. Ще б пак! Де ще досягнули такого рівня ефективної співпраці з наукою, відтак запровадження агротехніки. Рівня, що дозволяє, приміром, отримувати з гектара аж 72 центнери озимої пшениці. Про «цвях програми» «Грузії» — капусту, цибулю, помідори (у кооперативі вирощують понад десять видів овочів) уже й не йдеться. Додайте сюди відроджене з нуля свинарство, птахівництво, виноградарство — словом, поступ очевидний. А от мене особисто вразив у «Грузії» молодий яблуневий сад — ідеальне пальметне формування крони на шпалері, комп’ютерне крапельне зрошення. Такого витвору садівничих рук раніше «наживо» не доводилось бачити взагалі.

«Зараз ми серйозно взялись за молочне тваринництво, — посвячує мене у подальші виробничі плани пан Валерій. — Хочемо вийти на денний рубіж у 10—20 тонн. Що б там не казали, а молоко сьогодні — досить вигідна річ. Ми його реалізовуємо по чотири гривні за літр — йде нарозхват. Побудували один тваринницький комплекс на 210 голів, завершуємо другий на 365. Їх повністю оснащено сучасним німецьким обладнанням. У комплексах працюватимуть усього три–чотири особи. Тепер шукаємо гроші, щоб придбати ще й хороших корів, бо нинішніх 300 нам уже замало».

Завдяки аграріям у селі поклали дороги

Геть усі, з ким я заводив мову про СВК «Грузія», її здобутки неодмінно пов’язували з чеснотами самого Валерія Хаситошвілі. Мовляв, той зумів передовсім згуртувати сільську молодь і наставити її на праведну путь. І що його справді креативна команда зорієнтована не на власне збагачення, а на розвиток села. Люди це бачать і тому довіряють «Грузії» та її керівникові. Причому не тільки у рідній Правді, а й сусідніх селах Калініно, Фрунзе, Островське, Крестьяновка — їхні мешканці віддали кооперативу загалом тисячу двісті своїх земельних сертифікатів.

«Дороги, асфальтове покриття, фонтан у центрі села, — розповідає сільський голова Правди Марія Полгуєва, — винятково заслуга «Грузії». Немає на чому возити дітей до школи — йду до Валерія Івановича: «Будь ласка, виручайте». «А куди діватись, допоможемо», — каже. І так — чого не торкнись». Особливо тішить Марію Григорівну, що з кожним роком зростає народжуваність у Правді. Торік, приміром, з’явилось аж 15 діточок, тому треба вже третю групу в дитсадку відкривати. Значить, знову варто покладатись на «грузинську» поміч.

Колишній перший заступник міністра АПК Криму, а нині доцент місцевого агротехнологічного університету, кандидат сільськогосподарських наук Руслан Зильберварг вважає так: «У Хаситошвілі все добре виходить, бо він цінує професіонала. А по–друге, він — організатор від Бога. От у кого треба вчитись, як вести сьогодні сільське господарство».

Сам же Валерій Іванович свою «земельну» вправність пояснює вродженими генами. «Мій дідусь у Керчі був знаним городником, — каже Хаситошвілі, — мав на присадибній ділянці на схилах Митридату парники. А мама довгий час очолювала у колгоспі овочівницьку бригаду. Я їм постійно допомагав. У колгоспі мені вже після третього класу бригадир Швачко довіряв самостійно ходити за конем із культиватором. А коли я вже працював тренером, то тримав у домашньому господарстві дві корови і сотню свиней. Хіба можна було прожити на вчительську зарплату в 140 карбованців? Прибігаю з роботи на обід — і мерщій корів доїти».

Тренуватись, щоб... ходити

Сьогодні Валерій Іванович так само, як у молоді роки, наполегливо тренується — тричі на день по годині–півтори щоразу. Але вже не на борецькому килимі, а у тренажерному залі, під який, до слова, відведено одне з приміщень контори кооперативу. Це не данина моді чи професійна звичка, а, без перебільшення, життєва необхідність. Річ у тім, що років п’ять тому підступно «вилізла боком» (точніше — на хребті) спортивна молодість, вправи із «залізом» і травми. Навіть нетривале ходіння йому віддається нестерпним болем. До яких тільки лікарів пан Валерій не звертався — вони безпорадні. Тож усі надії колишній борець покладає на відновлювальну методику Дикуля і Бубновського, які, як відомо, успішно колись розробили для власного порятунку.

Однак на особистих проблемах Хаситошвілі не зациклюється, а переймається винятково нагальними депутатськими і господарськими турботами. А їх у кримській глибинці, звісно ж, не бракує.

«Знаєте, — зізнається мені Валерій Іванович, — я щаслива людина. У тому сенсі, що жоден із моїх хлопчиків — а я виховав їх понад тисячу — слава Богу, не пішов у бандити. Багато з них стали нині заможними бізнесменами, працюють у Києві, Донецьку, за кордоном. Наприкінці травня вони з’їдуться звідусіль на традиційну зустріч випускників. До неї ми вже готуємось — облаштовуємо зону відпочинку в районі балки за селом».