Газета «Коммунист» написала з приводу антитабачникової кампанії: «В стане нациков — переполох... Переполох подняли в галицко–волынских регионах... чтобы «остановить» Табачника. Газета «Украина молодая» (их «речница») сообщила...».
Отже, як і очікували, розгорнутий наступ на українство — історію, пам’ять, мову, національну гідність, — котрий якось ще стримував Президент Ющенко, почався. Власне, цей наступ і не припинявся, просто набув більш нахабних і всеохоплюючих форм. Недаремно поетеса Ліна Костенко назвала цей час для українців тяжким, що й спонукало її, незламного патріота, вийти з добровільного творчого усамітнення.
Але на світ Божий повилазили й різні українофоби кучмівського розливу. Їх, однакових по суті, за партійними ознаками можна поділити на дві категорії: комуністів і некомуністів. Щодо комуністів усе ясно: «п’ята колона», для якої патологічна ненависть до українських патріотів–націоналістів навіть затьмарила нелюбов до світових буржуїнів. А яскравим представником некомуністів є новоспечений міністр освіти і культури Дмитро Табачник.
Ну не щастить нам на Дмитрів! У 2004 році з’явилися два Дмитра — Корчинський і Джангіров, які започаткували на телебаченні відому антиющенківську «п’ятихвилинку ненависті». Тепер ось — знову Діма. Така у нас виходить «ДІМОкратія».
Адвокати Табачника захистили його в парламенті. А поза парламентом, як у «кращі радянські часи», змусили всіх ректорів ВНЗ підписатися під відозвою на захист одіозного міністра, сформувавши таким чином єдиний антиукраїнський фронт.
Якось коментатор на радіо, іронізуючи, сказав, що проти Табачника виступають лише через одну фразу його статті — про галичан.
Далебі! Треба більше читати коментаторам навіть такі недолугі опуси. Бо плодовитий професор написав ще й таке (все цитування — мовою оригіналу): «Галичане — это лакеи, едва научившиеся мыть руки». Кортить з’ясувати у професора Табачника, як у історика, таку побутову дрібничку: оті галицько–волинські «лакеї», такі як гетьман П. Сагайдачний, фізик І. Пулюй, співачка С. Крушельницька, філософи С. Яворський і Я. Дашкевич, митрополит А. Шептицький та багато інших — до того, як стати всесвітньо відомими, вміли мити руки чи ні?
Або така фраза від Табачника: «Галичане не имеют ничего общего с народом Великой Украины... Наши союзники и даже братья — их враги, а их «герои» (Бандера, Шухевич) для нас — убийцы, предатели и пособники гитлеровских палачей». Іще про західних українців (ну допекли ж вони пану професору!): «Миссионеры», только вчера спустившиеся с «полонын», со своей национальной идеей и мовой... Кому нужна такая мова на основе пещерной идеологии и средневековой инквизиции, да еще если она вымирает?
Ну що ж, поспішаю продовжити державною мовою, поки вона не «вимерла».
Помиляється той, хто думає, що пан Табачник недолюблює лише галицьких українців. «Помаранчеві» переможці Майдану 2004 року для нього також осоружні, він називає їх «скунсовской породой»,.. прикрывающей интеллектуальное убожество — «думанием по–украински», культурную ущербность — уничтожением русско–украинской культуры». Отож куди нам, «ущербным», до такого інтелектуала. Тож не пощастило Табачнику з нацією, в середовищі якої доводиться йому жити, ще й урядувати: «Желание мелко подгадить соседу, предать — характерная особенность формирующейся украинской нации».
Та годі цитувати, паскудити папір цими «откровєніямі», ще ж треба приділити увагу іншій особі в цьому урядовому гуманітарному тандемі — віце–прем’єру Володимиру Семиноженку.
Це він, утративши пильність, необережно проговорився про наболіле і натякнув на можливість створення союзної держави, такого собі оновленого міні–СРСР. Національний інститут пам’яті йому також муляє очі. А ось пам’ятник Сталіну в Запоріжжі, колисці українського козацтва, — ні. Отакий у нас керівний гуманітарно–освітній дует, який я назвав би «ПараНенормальних», на кшталт відомого естрадного дуету «ПараНенормальних».
І якщо Семиноженко намагається тепер відхрещуватись від антиукраїнських сентенцій, перевівши їх у розряд «не зовсім точних висловлювань», то Табачник уперто, принципово, з насолодою несе свій українофобський хрест на Печерські пагорби.
Певна річ, він має право на власну думку. Але погляди державного службовця такого рангу повинні працювати на благо держави, захищати її національні устої. І те, що українофоба поставили керувати українською (!) освітою і культурою, схоже на цинічну і продуману провокацію. Невже не знайшлося достойників у царині української культури, такого собі Тютюнника замість Табачника?
Згадавши, як минулого століття великий пролетарський письменник (чи поет? — треба запитати у Януковича) М. Горький емоційно запитував інтелігенцію: «С кем вы, мастера культуры?», у свою чергу також хочу запитати у підписантів відозви, ректорів: «З ким ви, майстри освіти?»
Дивує і прикро вражає якась мовчазна згода українців Сходу і Півдня (неукраїнців ще можна зрозуміти) з позицією Табачника і йому подібної «бузини» на нашому національному городі. Невже всі українці Півдня і Сходу згодні з тим, що на їхніх теренах борців за українську незалежність Мазепу, Шухевича, Бандеру принижують і оббріхують, а карателів української нації, як–то Катерина II, Ленін, Сталін тощо — зробили суб’єктами звеличення? Якщо ні, то чого мовчать? Вимерли? Перелякалися? Зманкуртилися? Чи й справді, як міркує урядовець Семиноженко, пнуться в новий СРСР? Руки сверблять захищати Московську імперію в Чечні чи Осетії на догоду президенту Дмітрію Медведєву (о Господи — знову Діма!)?
От якби всі українці («Схід і Захід — разом!») постали за свою національну гідність, то, може, табачники–семиноженки–бузини ну хоча б прикусили язик.
Правильно сказав український інтелектуал Липинський: «Ми ніколи не станемо нацією, поки самі не захочемо нею бути».