Наступного року Україна відзначатиме 120–річчя з дня народження поетичного генія ХХ століття Павла Тичини. Зрозуміло, що на святкування ювілею годилося б виділити кошти з державного бюджету. Книговидавці перевидадуть збірки Тичини, по школах і вишах пройдуть тематичні вечори, присвячені цій величній постаті в літературі, у будинках культури відбудуться концерти, на яких виконуватимуть десятки пісень на слова поета. Люди, які особисто були знайомі з Павлом Григоровичем, згадуватимуть, якою людиною він був, що казав, як жив. «УМ» принагідно вирішила теж долучитися до підготовки святкування ювілею і вирушила в село Піски Бобровицького району на Чернігівщині, де народився Павло Тичина.
Рідний край для Тичини став провідною музою в ранній період його творчості. Можна роками вивчати поезію зі збірок «Сонячні кларнети» та «Замість сонетів і октав», але якщо не вдихнеш повітря, яким дихав поет, не походиш по землі, яка його зростила, так і не відчуєш вповні, що хотів сказати автор. У вікіпедії знаходжу інформацію, що у Пісках з 1981 року працює Музей Тичини. По трасі Київ—Прилуки стоїть інформаційна таблиця «Піски. Муз. П. Тичини. 10». Повертаємо на бічну дорогу і за кілька хвилин їзди відкривається неначе писанка село, з майданом, церквою, а поруч, на вул. Тичини, 4, красується біленька хатина під стріхою з колодязем, де багато років тому жив малий Павло. Зайшовши на подвір’я, по якому босоніж бігало 13 дітей дяка Тичини, дізнаюся, що все, про що я заздалегідь прочитала, брехня. Ніякого Музею Тичини не існує. У Пісках працює Музей історії села, до складу якого входить хата–садиба Тичини та кімната в сусідньому будинку, присвячена поету.