Не лише вітер у голові

      Новокраматорський машинобудівний завод розпочав відвантажувати на адресу Запорізької АЕС партію облицювального матеріалу для контейнерів, у яких зберігатимуть ядерні відходи. В офіційній заяві керівництво «заводу заводів» наголосило на соціальному значенні цього факту, пов'язаного з ядерною безпекою країни та вирішенням екологічних завдань. Проте експерти-економісти роблять акцент на важливій тактичній перемозі, якої досяг НКМЗ на шляху завоювання ще одного — нетрадиційного для себе, проте вельми привабливого — ринку збуту продукції.

«Каструля» для радіації

      Загальновідомо, що проблема утилізації відпрацьованого палива атомних електростанцій останнім часом виросла для української енергетики в неабиякий «знак запитання». По кількох демаршах Росії, яка заявляла про своє небажання в подальшому приймати на свою територію «вигорілі» ТВЕЛи з українських атомних станцій, на часі стало спорудження національного сховища для того вкрай небезпечного радіоактивного «сміття» — орієнтовно, у 30-кілометровій Чорнобильській зоні, на базі ліквідованого спецпідприємства «Вектор».

      Минулого року національна атомна електрогенеруюча компанія «Енергоатом» оголосила тендер на спорудження «нацукриття» ВЯП. Обсяг фінансування затвердженої урядом Комплексної програми утилізації радіоактивних відходів у 725,3 мільйона гривень припускав гостру конкуренцію за замовлення відомих спеціалізованих фірм з усього світу. І справді, восени 2003 року до пулу «довірених», яких було допущено до другого етапу конкурсу, увійшли такі бренди як Framatome ANP (Франція), Holtec (США), «Атомбудекспорт» (Росія) — і поруч із ними консорціум вітчизняних компаній, основу якого складає НКМЗ.

      Нинішня поставка НКМЗ елементів контейнерів на Запорізьку АЕС, де вже певний час діє маленький прообраз сховища ВЯП, помітно посилює, на думку експертів, позицію у тендері саме краматорського підприємства. Як можна було зрозуміти з пояснень начальника відділу маркетингу ЗАТ «НКМЗ» Володимира Жулія, виробництво величезних сталевих «каструль» (якими, по суті, є контейнери для довготривалого зберігання реакторних відходів) не становить проблем для велетенського виробництва, яке без вагань береться виготовляти сучасні прокатні стани або унікальні гідропреси потужністю у кількасот тисяч тонн. Головний фактор тут — надійність, бо ж старі «збірки» тепловиділяючих стержнів містять радіоактивний уран, плутоній та продукти їхнього розпаду, що залишатимуться небезпечними протягом десятиліть. Аби отримати право на замовлення, НКМЗ мусив назбирати чималий «портфель» спеціальних ліцензій, пройти ретельну перевірку Державного центру якості.

      Проте гра вочевидь варта свічок. Якщо краматорці з партнерами таки виграють тендер на спорудження національного сховища ВЯП, то забезпечать себе роботою на довгі роки. Адже, за попередніми розрахунками, від українських АЕС об'єкт щорічно прийматиме на зберігання 504 відпрацьованих «збірок» від реакторів типу ВВЕР-1000 та 216 «збірок» типу ВВЕР-440. Цілком можливі також варіанти братньої допомоги (не за дарма, мабуть) іншим країнам постсоціалістичного табору та «третього світу», які також активно шукають варіантів здихатися «посліду» від старих радянських реакторів. Адже сьогодні, згідно з даними МАГАТЕ, реактори зразків «союзу непорушного» ще діють у 16 країнах світу: Білорусі, Латвії, Болгарії, Китаї, Північній Кореї тощо.

      Позаяк український варіант зберігання ВЯП, за розрахунками, виходить на 25 доларів дешевшим за кожен кілограм захоронених відходів у порівнянні з нині діючим російським, грошей на підтримання та розвиток спецсховища вочевидь не жалкуватимуть.

Курка по зернині клює...

      Опосередкованою причиною нинішніх успіхів підприємства з донбасівської глибинки, як це не дивно звучить, стала певна економічна «яма», у якій воно опинилося рік тому. Тоді на заводі з тривогою констатували той факт, що, за підсумками 2002 року, чистий прибуток знизився відразу на 15,4 відсотка, або на 136, 5 мільйона гривень. Президент ЗАТ «НКМЗ» Георгій Скудар зазначив, що головною причиною невдачі є загальний спад світового ринку машинобудування, і водночас визначив перед колективом мету: наполегливо шукати нові, хоча би й нетрадиційні замовлення. Як в України, так і поза її межами, не нехтуючи «дріб'язком».

      Одним із перших досягнень відкоригованої маркетингової політики новокраматорців став вихід на ринок вітрових електростанцій. Не намагаючись перевершити відомі світові бренди, завод відшукав свою «нішу». Ідеться про виробництво високоякісних валів вітроагрегатів, від витривалості яких залежить термін експлуатації екологічно чистого генератора електрики та, відповідно, його рентабельність. НКМЗ визнали авторизованим постачальником комплектуючих для вітроенергетичних установок американської компанії General Electric. Кількадесят роторних валів відвантажують наразі до Роттердама, де на майданчику місцевого нафтопереробного заводу створюється «парк вітру», що має повністю задовольняти потреби в електриці цього супермодерного підприємства. В Україні ж НКМЗ разом із дніпропетровською фінансово-промисловою групою «Конкорд» розгортає виробництво вітчизняної вітроенергетичної установки нового покоління.

      З інших вдалих знахідок останнього часу новокраматорських машинобудівників варто відзначити «розпечатування» для себе російського рину золотовидобувних драг, відновлення виробництва потужних крокуючих екскаваторів для кар'єрних розробок, перші пропозиції бурового обладнання і вихід з оригінальними розробками на «понадвузький» та щільно поділений традиційними виробниками ринок гірничої підземної техніки.

Соло для труби

      Свого часу Новокраматорський машзавод, приватизований трудовим колективом на початку перебудови у формі закритого акціонерного товариства, витримав шалений тиск «донецьких», які мали на меті перебрати контроль над цим стратегічним підприємством. Вистоявши, НКМЗ залишається нині чи не єдиним у регіоні підприємством галузі, яким не керують із відомих холдингів на кшталт Індустріального союзу Донбасу чи «Систем Кепитал Менеджмент» (СКМ). Ба, більше, новокраматорці мають завдяки своєму незалежному статусу помітні вигоди.

      Галузеві експерти сьогодні з інтересом відслідковують ситуацію «хто залишиться на трубі», до якої безпосереднє відношення має і краматорський «завод заводів». На початку минулої осені НКМЗ відвантажив на адресу ВАТ «Сєвєрсталь» (Череповець) потужну листоправильну машину. Росіяни не приховували, що агрегат потрібен їм, аби на прокатному стані 5000 налагодити випуск широкої трубної заготовки (штрипса), із якої можна продукувати одношовну трубу для нафтогазових магістралей. Саме «одного шва», замість традиційних двох, вимагають нині від трубників, із міркувань екологічної безпеки, у більшості розвинених країн світу. Гострий дефіцит широкого штрипса відчуває й вітчизняний Харцизький трубний завод, контрольований компанією СКМ Ріната Ахметова. Навряд чи там із радістю зустріли звістку про чергову трудову перемогу НКМЗ, що дозволить конкурентам із «Сєвєрсталі» вирватися вперед у змаганні за найпривабливіші ринки.

      Азарт перегонів породив у СКМ мету — якнайшвидше модернізувати на металургійному комбінаті «Азовсталь», підконтрольному холдингові, прокатний стан 3700, збудований ще за радянських часів, аби в перспективі мати свою власну заготовку для одношовної труби. І якими серйозними не були б образи на НКМЗ, який «не відчув ситуації», а найімовірнішим кандидатом на оновлення прокатного комплексу в Маріуполі виступає знову ж таки машинобудівний гігант із Краматорська.

Гроші на майбутнє

      Як результат, минулого року, за попередніми даними, НКМЗ на третину збільшив валові обсяги продажів, а поточного року планує вперше у своїй історії перетнути у випуску продукції символічну межу в 1 мільярд гривень. Серед перспективних замовлень, які виконують, — лінія безперервного розливу сталі для Єнакієвського металургійного комбінату, прокатний стан для Новолипецького металургійного комбінату (Росія), поставки до Китаю, Пакистану, Болгарії, Бразилії та США.

      Новокраматорці відверто поспішають заробити кошти. Бо, як стверджує його керівництво, «завод заводів» на сьогодні практично вибрав так звані внутрішні резерви для подальшого динамічного зростання. На часі тотальна комп'ютеризація всіх виробничих процесів та впровадження новітніх технологій обробки металу. На що лише поточного року планується витратити 130 мільйонів гривень. Сума, відверто кажучи, чимала навіть для такого велетня, але такою є сьогодні ціна лідерства.