Смуток і попіл

У центрі Кракова вирує людське море. Над натовпом витає дух єдності й усвідомлення величності моменту. На одяг, сумки, у волосся прикріплені і вплетені червоно–білі прапорці та стрічки із неодмінним доповненням — чорною смужкою. Людям тісно, але лікоть сусіда, який боляче впирається в ребра, на дратує, а навпаки — до щему тішить відчуттям того, що «разом нас багато...». Це так схоже на нашу Помаранчеву революцію. Але є одна разюча відмінність: тим, хто зібрався в неділю у королівській столиці Речі Посполитої, хотілося не сміятися, а плакати. Їх об’єднала не спільна боротьба, а скорбота. Так Польща прощалася зі своїм трагічно загиблим президентом.

Не з Пілсудським, а в «передбаннику»

Як і планувалося, Леха і Марію Качинських поховали у Кафедральному соборі Вавельського замку. Протести під гаслами «не заслужив президент честі лежати пліч–о–пліч із великими королями польськими» до неділі вщухли — стало очевидно, що місце захоронення змінювати не будуть. Єдине, в чому протестантам пішли на поступки: саркофаги подружжя Качинських розмістили не поряд із гробницею легендарного лідера Польщі Юзефа Пілсудського, а в «передбаннику» до крипти, де вона стоїть.

Не змінилася й дата похорону, хоча після того, як зловісний ісландський вулкан затулив небо європейській авіації, з’ясувалося, що в неділю до Кракова не добереться більшість із очікуваних іноземних делегацій. У п’ятницю міністр президентської канцелярії Яцек Сасін заявив було, що, можливо, доведеться перенести церемонію поховання, аби діждатися почесних гостей, але вже за кілька годин був змушений спростовувати цю інформацію. Родина президента виступила категорично проти перенесення похорону. Після трагічної загибелі в проклятому Катинському лісі, де 70 років тому енкаведисти розстріляли цвіт польської армії, після образливих для пам’яті покійних дискусій щодо місця поховання Лех і Марія точно не заслужили ще й такої наруги — чекати приїзд «особливо важливих персон», аби нарешті упокоїтися з миром.

Лідери Європи побоялися летіти, а Меркель недоїхала автобусом

«VIP–ів» і справді прибуло значно менше, ніж очікувалося перед «надзвичайною вулканічною ситуацією». Зокрема, скасували візити президенти США Барак Обама, Франції — Ніколя Саркозі, Туреччини — Абдулла Гюль, Фінляндії — Тар’я Халонен, Ісландії — Олафур Рагнар Грімссон, Ірландії — Мері Макаліз, Естонії — Тоомас Хендрик Ільвес, Австрії — Хайнц Фішер, Хорватії — Іво Йосипович, Македонії — Георгій Іванов. Від Великої Британії не приїхали принц Уельський Чарльз та міністр закордонних справ Девід Мілібенд, від Іспанії — король Хуан–Карлос і прем’єр–міністр Хосе Луїс Сапатеро, від Швеції — король Карл XVI Густав та глава МЗС Карл Більдт. Відкликали «заявки» на участь у церемонії прем’єр–міністр Канади Стефен Харпер і генерал–губернатор Нової Зеландії Ананд Сатьянанд.

Заокеанських гостей зрозуміти ще можна — їм, окрім повітряним шляхом, швидко до Польщі не добратися ніяк. А що, окрім браку бажання, завадило приїхати європейським сусідам, у розпорядженні яких — залізниці й автошляхи, збагнути складно. По–справжньому вулкан завадив попрощатися з Лехом Качинським хіба що Ангелі Меркель. На той момент, коли капосний Ейяф’ятлайєкютль вивергнув у небо Старого Світу пилову хмару, канцлер Німеччини була з візитом у США. До Європи вона таки долетіла, але на батьківщину потрапила не одразу — німецькі аеропорти вже не приймали. Літак Меркель ледве встиг обігнати пилову завісу й приземлитися в Португалії, де летовища на той час іще не закрили. З Лісабона німецькій лідерці довелося добиратися до ФРН... на автобусі. У якого неподалік від Флоренції спустило колесо. У результаті фрау канцлер до Кракова вже не встигала. А до Берліна спецавтобус доїхав аж у неділю надвечір.

А от лідерів Європейського Союзу — голову Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу та президента ЄС Германа Ван Ромпея — виправдати складно. Зрештою, добралися ж до Кракова наземним транспортом президенти і прем’єри Чехії, Латвії, Естонії, Словаччини, екс–Президент України Віктор Ющенко... Чи не єдиним представником Брюсселя був президент Європарламенту Єжи Бузек, але він не приїхати не міг — із Лехом Качинським, який обіймав посаду міністра юстиції, коли Бузек був прем’єр–міністром Польщі, вони були добрими друзями.

Президент Німеччини Хорст Келер дістався Кракова на гелікоптері. А сміливці на кшталт чинного Президента Віктора Януковича, його російського колеги Дмитра Медведєва та лідерки БЮТ Юлії Тимошенко не побоялися прилетіти літаками (для офіційних делегацій аеропорт Кракова спеціально відкрили). Так само, як і президент Грузії Михаїл Саакашвілі, який, щоправда, запізнився — летів через Рим, а в тамтешньо­му аеропорту, побоюючись катастрофічних «пилових» наслідків, літак затримали і не давали дозвіл на зліт. Зрештою диспетчери піддалися наполяганням Саакашвілі, який узяв відповідальність на себе, але до Маріацького костьолу глава Грузинської держави вже не встиг — поїхав одразу до Вавельського замку.

Лягли в «медові» саркофаги під плач «Жигмунта»

До храму Діви Марії, де урочисто відспівували Леха і Марію Качинських, потрапити змогли тільки найближчі родичі, зокрема брат президента Ярослав Качинський та дочка Марта з сім’єю, почесні гості і священнослужителі на чолі з краківським кардиналом, особистим секретарем покійного Папи Римського Івана Павла ІІ Станіславом Дзівішем. Але побачити, що відбувається всередині, тисячі людей на вулиці могли з великих екранів, установлених не лише на площі «Ринок» біля костьолу, а й в інших районах міста.

По завершенні чотиригодинної жалобної меси труни встановили на лафети й урочистою процесією повезли до Вавельського замку під оплески людей, які стояли обабіч вулиць уздовж усього шляху і всипали скорботний кортеж квітами. До слова, у неділю в усьому Кракові діяла заборона на продаж алкоголю (навіть у кафе та ресторанах), тож горе краків’ян та гостей міста було не лише щирим, а й цілком тверезим. Без алкоголю напередодні вшановувала пам’ять 96 загиблих в авіакатастрофі під Смоленськом і Варшава.

Разом із поляками того дня «плакав» і найвідоміший краківський дзвін «Жигмунт», який зазвичай б’є тільки на найбільші свята.

Тієї миті, коли труни президентського подружжя переносили на місце останнього спочинку під Вежею Срібних Дзвонів, пролунав 21 артилерійський залп. Вічний спокій останки Качинських знайшли у саркофагах із медового оніксу (а не білого мармуру, як казали раніше). На них — лише імена покійних і зображення хрестів. «Дуже просто і дуже елегантно. Пані Марія була такою м’якою і жіночною, що нам хотілося, аби й саркофаг, де вона спочиватиме, був не таким холодним і «чоловічим», як решта гробниць», — пояснили каменярі.

ЦИТАТА

Екс–Президент України Віктор Ющенко:

— Я вважаю, що Польща й Об’єднана Європа втратили в цій катастрофі польського Рейгана. Ще не було такого політика, який би так розумів місію Польщі (як Лех Качинський). Смерть Качинського — це втрата не лише для польського, а й для українського народу. Українці завжди пам’ятатимуть те, що було зроблено ним і його командою задля зміцнення нашого стратегічного партнерства, підтримки європейських і євроатлантичних устремлінь нашої держави. Я переконаний, що за прикладом Одеси, де одну з вулиць перейменували на честь Качинського, чинитимуть й інші міста і села України, щоб віддати видатному польському політику належну шану за його діяльність на користь України і двосторонніх стосунків між нашими державами».