Наближаючись у густому тумані до військового аеропорту поблизу Смоленська, пілот Ту–154, в якому польська делегація на чолі з президентом летіла вшановувати річницю Катинської трагедії, не знав, що під ним — глибокий яр. І, переконаний, що відстань до землі є значно більшою, почав фатальне зниження. Таку версію причин авіакатастрофи оприлюднила вчора польська «Газета виборча». Видання наводить результати власного розслідування смоленського журналіста, колишнього пілота військових гелікоптерів Сергія Амеліна. На підставі зроблених власноруч фотографій він припускає: при наближенні до посадкової смуги лайнер пролітав над яром глибиною до 60 метрів (околиці Смоленська вкриті пагорбами, й аеродром розташований на вершині одного з них). Але пілот в умовах майже нульової видимості вважав, що такою є відстань до рівня самої смуги.

У центрі Кракова вирує людське море. Над натовпом витає дух єдності й усвідомлення величності моменту. На одяг, сумки, у волосся прикріплені і вплетені червоно–білі прапорці та стрічки із неодмінним доповненням — чорною смужкою. Людям тісно, але лікоть сусіда, який боляче впирається в ребра, на дратує, а навпаки — до щему тішить відчуттям того, що «разом нас багато...». Це так схоже на нашу Помаранчеву революцію. Але є одна разюча відмінність: тим, хто зібрався в неділю у королівській столиці Речі Посполитої, хотілося не сміятися, а плакати. Їх об’єднала не спільна боротьба, а скорбота. Так Польща прощалася зі своїм трагічно загиблим президентом.

«Щойно пережили «мільйони смертей від свинячого грипу», як придумали нову аферу», — в один голос обурюються мільйони пасажирів і керівники найбільших авіакомпаній світу. І перші, й другі за останні кілька днів устигли не лише зненавидіти, а й зазубрити, як скоромовку, «язиколамабельний» топонім Ейяф’ятлайєкютль. До речі, журналісти для спрощення почали називати головного «ньюзмейкера» тижня Ейяфйоллем — це, мовляв, скорочена назва ісландського вулкана, який залишив Європу без авіасполучення, а людей — без відпусток чи домашнього затишку. Починаючи з вечора п’ятниці, аеропорти Старого Світу закривалися одне за одним, доки у європейському небі не залишилися тільки одна–дві «стежки» — у проміжку між Аппенінським та Піренейським півостровами. На решту повітряних коридорів повісили замок: там нібито лютував смертельно небезпечний для авіаційних двигунів вулканічний пил, який вітер–зловмисник, замість зносити від вулкана кудись у море в бік Гренландії, спрямував у бік Європейського континенту. Та чи й справді той пил такий небезпечний? Після скасування майже 40 тисяч авіарейсів, що завдало їм збитків на сотні мільйонів доларів, найбільші авіаперевізники планети почали в цьому серйозно сумніватися. І вирішили прорвати пилову завісу Євроконтролю (Організації з безпеки повітряної навігації, яка дозволяє або забороняє польоти з огляду на погодні або інші умови), довівши, що жодної небезпеки насправді немає або вона принаймні значно перебільшена.