«Ключовий момент» на «Інтері», «5 копійок» та «Я так думаю з Анною Безулик» на «5–му каналі», «Культурний фронт» на Першому Національному і «Без табу» на «Плюсах» — якісні програми українського ТБ, але саме їм немає місця в ефірі. Чи повернуться вони, чи чекати на появу на екрані харизматичних ведучих цих та інших проектів?
Швидше за все, за нинішньої політичної ситуації навряд чи є шанси у «Я так думаю...»: офіційно припинена співпраця «5–го каналу» з виробником ток–шоу «Української медійної групи», а останньої — з творчою групою проекту. Безробітна Анна Безулик щиро радіє за кількох уже колишніх співробітників, яким удалося працевлаштуватися в інших медійних проектах. Ток–шоу «5 копійок» усе ще рекламують і ставлять у програму мовлення, але офіційно виробництво проекту призупинено через брак коштів.
Про ці та інші програми, які зникли з ефіру або їхня доля зависла в повітрі, розмірковують самі телевізійники.
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК,
— Мої програми у запису все ще йдуть по суботах, і частина глядачів усе ще думає, що я працюю ведучою «Без табу», пишуть листи, пропонують теми, обурюються, що проект рано виходить. Моя остання трудова угода з «Плюсами» на творчу роботу (як народний депутат я не могла працювати у штаті) закінчилася ще минулого року. Протягом останнього року, після закриття «Без табу», я старалася робити креативний внесок у розвиток каналу та утримувати й підсилювати в телеефірі ті морально–етичні й професійні цінності, які ми виробили у час розквіту «1+1»; була членом журі соціально–розважального шоу; ми з командою зняли «пілоти» двох проектів. Досі, в принципі, мені офіційно ще ніхто не сказав, що проекти, які були прийняті з високою оцінкою, не будуть виходити на каналі, але ніхто і не ініціює початку роботи та фінансування. Скажу відверто, я жодного дня й не сподівалася, що це станеться, оскільки те, що нині становить концепцію мовлення на каналі, — повністю йде в розріз із моїми уявленнями про телебачення. Утім із нинішнім гендиректором «1+1» Олександром Ткаченком, до речі, ми спілкуємося постійно багато років, з того часу як я прийшла на телебачення у його «Післямову». Усі ці роки ми напружено–творчо дискутуємо, й моє рішення про припинення співпраці з «1+1» означає лише, що я першою сказала: це сьогодні не мій канал. Побачимо, що буде завтра. Але нинішню концепцію «Плюсів» я оцінюю критично і ні від кого не приховую своїх поглядів.
Журналістику я не залишу, з великим задоволенням займатимуся публіцистикою. Сподіваюся, зможу серйозно зайнятися документалістикою. Якщо вдасться, створюватимемо продакшн документальних фільмів — про це у вівторок говорили з колишньою творчою групою. Нині маємо багато прогалин у хроніці і фільмуванні новітньої історії України. Не нудно, не заангажовано, не за гроші якоїсь партії хотіла б зробити кілька фільмів про постаті достойних сучасників, приміром Бориса Патона, Ліну Костенко. У нас належним чином ніхто не говорить про міжнародне життя, місце України у світі, який дуже стрімко міняється, — хіба не тема для документального циклу?! Взагалі є безліч блискучих історій життя звичайних людей, інтрига яких просто заслуговує на окремі фільми, і не знати про них — просто себе обікрасти.
З якими каналами плануємо співпрацювати — ще рано говорити, хоча зрозуміло, що комерційні мовники здебільшого налаштовані на розваги та шоу. Це теж потрібно. Але сподіваюся, що вітчизняне ТБ зможе залишитися українським, якісним і професійним, якщо докласти до цього зусиль не «одноденок», а професіоналів. Об’єктивного, якісно зробленого документального контенту потребує і Перший Національний, і державний канал «Культура», питання про державну підримку якого я збираюся ініціювати. Для фінансування документальних проектів будемо шукати бізнесменів, відповідальних перед суспільством, на якому вони заробляють свої гроші. Таких мало, але вони мають з’явитися — їх треба до цього спонукати.
Роман ЧАЙКА,
— Я не був ведучим однієї програми, тому з екрана не зникав. З понеділка по п’ятницю у мене є чим зайнятися: я — співведучий програми «Новий час», одна студія якої присвячена винятково політиці, інша — аналітична, в якій ми з експертами обговорюємо різні питання. На суботу, поки не виходить
«5 копійок», готую ще два інтерв’ю для «Часу інтерв’ю» в основному по лінії «влада — опозиція». Навантаження лишилося те саме, можливо, навіть стало більшим. Бо записувати інтерв’ю з нашими чиновниками та політиками — ще та робота: з ними дуже складно узгодити графіки. Я до прямого ефіру більше звик, ніж до записів.
Офіційне пояснення керівництва каналу стосовно «5 копійок»: у бюджеті на 2010 рік немає коштів на виробництво ток–шоу. Хоч і йшов проект шостий рік, я як автор готовий продовжувати роботу над ним. Минулої осені ми разом із письменницею Світланою Поваляєвою модифікували ток–шоу: у студії політичні теми обговорювали без політиків. Це нас також вирізняло з–поміж інших ток–шоу. Хоча основна відмінність — ми іронічно дивилися на політику, навіть використовували елементи політичної сатири.
Про створення іншого телепроекту — політичного чи музичного — не думав. З 1993 року я займався паралельними речами: політичною аналітикою, журналістикою і музикою. До того вів різні музичні освітні програми про рокову і джазову музику, але з 93–го мені це вже не цікаво. Зараз не можу уявити, якому б каналові було цікаве політичне іронічно–сатиричне ток–шоу.
Останнім часом на яку телевізійну кнопку не натиснеш — як каже найгарніший українець Шустер, варто зайнятися запінгом — і розумієш, що у нас відбулася повна «путінізація» телепростору. Навіть гірше, бо за Путіним відчувається строга контролююча рука ФСБ, а тут повна глибока сервільність власників телеканалів, яким навіть не потрібні прямі команди. У мене таке враження практично від усіх сьогоднішніх інформаційних програм, ніби я дивлюся «Врємя» радянських часів. «5–му каналу» поки що вдається дотримуватися об’єктивності. Я реально оцінюю дійсність на телевізійному ринку, маю друзів і тому уявляю атмосферу на інших каналах. Ніде, окрім як на «5–му», себе не уявляю. У нас є можливість працювати журналістами, а не слугами.
Наталія СУМСЬКА
— Наш оригінальний авторський проект в ефірі «Інтеру» йшов 6,5 року. Уявіть собі, мала вийти тисячна програма. У «Ключовому моменті» ми використовували дошуковування. Але пошук у програмах іншого формату, у «Жді мєня» чи проекті Костянтина Стогнія, — інший. Наша основна відмінність — це предмет дослідження і бесіди. Суть «Ключового моменту» — допомогти людям здолати поріг відчуження у стосунках рідних чи колись близьких людей. Такі проблеми і були, і залишаються трохи не в кожній родині. Тому після закриття проекту на «Інтері» (з нами не продовжив співпрацю «07 продакшн») ми спілкуємося з людьми через сайт (www.kluchmoment.com.ua. — Ред.).
Кожен керівник «Інтеру» по–своєму ставився до «Ключового моменту». Влад Ряшин став «батьком» проекту. Коли генпродюсером був Леонід Мазор, уже були спроби пересування по сітці з прайм–тайму, який ми чесно заробили. Але наш глядач «ходив» за нами. Ганна Безлюдна повернула нам прайм–тайм. Далі нас потіснила продукція продакшена Сергія Созоновського. Нам пропонували скоротитися з 44 хвилин до 26. А це для нашої програми — ніщо. Своєрідна ситуація виникла минулої осені, коли для номінування на «Телетріумф» 26–ти програм вистачило грошей, а для нас — ні. Ми самі тоді подали свій проект.
До нас уже звернулися три канали з пропозицією про співпрацю, один з яких — провідний. Щоправда, всі по–різному бачать нашу присутність у своїх ефірах. Є пропозиції зберегти назву, персону, але дати інше наповнення. Про це треба дискутувати. Не думаю, щоб в «Інтеру» виникли претензії щодо появи на іншому каналі «Ключового моменту». Бо ідея проекту та назва запатентовані не «Інтером», а творцями проекту.
P. S. Ще недавно виконавчий продюсер «Інтеру», а нині керівник НТКУ Єгор Бенкендорф висловлював думку, що доречним місцем для виходу «Ключового моменту» є Перший національний. Наталія Сумська каже, що офіційних перемовин із цього приводу ще не було. За інформацією «УМ», у НТКУ до них готуються.
Вахтанг КІПІАНІ
— На Першому Національному змінилося керівництво — це і до мене, і до «...рулетки» має далеке відношення, навіть якщо раніше і говорили про продовження співпраці і після виборів. Оскільки я підтримував і підтримую людські і професійні контакти з попередньою командою, то новій своєї присутності на телеканалі не пропонував. Наразі мої плани не пов’язані з телебаченням. Хоча, можливо, завтра буде цікава пропозиція, на яку зголошуся.
Я б хотів працювати на тих каналах, де я не можу зараз працювати, на державному зокрема. Я був, наприклад, на TVi шеф–редактором проекту «Точка зору» і заступником головного редактора каналу. Там було все добре, у мене залишилися нормальні людські стосунки з колишніми колегами, але я хотів піти далі. Цей канал не міг мені надати можливість розвиватися. (Мова не про покриття, тим більше, воно розширювалося). Хтось може працювати в маленькій сільській газеті, а хтось мріє про Сі–Ен–Ен.
Я працюю журналістом, пишу статті, викладаю іноді. Мене не можна порівнювати зі, скажімо, Людмилою Добровольською, яка є винятково телеведучою. Я з журналістів, які можуть і на прес–конференцію піти, й у відрядження поїхати. Якщо мене немає «у телевізорі», це не означає, що мене немає ніде. Якщо людина була героєм однієї кнопки, то вона ностальгує. І мені насправді жаль тих, кого якщо немає «у телевізорі» — немає у професії.
Марина БОНДАРЕНКО
— Як цунамі, пройшла політична хвиля, і після чотиримісячної перерви нас — програму «Книга.ua» — викинуло на берег нормального спокійного ефіру: 27 березня ми відновили свій вихід. Залишаються ключові серйозні теми, події, українські автори, видавці, історики літератури — вважаю, витримуємо досить високу інтелектуальну планку. Одночасно продовжуємо експериментувати. Ввели рубрику «Поза текстом»: вона про тих же справжніх літераторів, але ми їх трохи з іншого боку показуємо. Письменники — теж люди, у них є позакнижкове життя, родини, захоплення, дехто навіть в ополонку може пірнути, прощаючись із зимою.
Намагаємося зберегти географію за рахунок того, що показуємо нові видання не лише столичних видавництв. Інколи вдається вирватися на Форум видавців у Львові чи якийсь книжковий фестиваль. Не вистачає грошей на відрядження: не кажу, що маю їхати на книжкову виставку у Парижі чи на Франкфуртський книжковий ярмарок, але хотіла б мати можливість їздити у межах України. Натомість поки що організовуємо зйомки тих письменників із регіонів чи інших країн, що приїхали в Київ.
Із приводу програм об’єднання, яке очолюю, у щоденному режимі спілкуюся з новим керівництвом телекомпанії: генеральним директором каналу Єгором Бенкендорфом і його заступником паном Липовим, який відповідає за контент Першого Національного. Сьогодні переглядається сітка мовлення. Каналу відверто не вистачає культурологічних проектів. Тому було б правильно повернути в ефір Юрія Макарова з «Культурним фронтом». Як я зрозуміла, для цього проекту шукають місце в оновленій сітці мовлення. Сам автор і ведучий налаштований продовжувати проект. Але він людина творча, йому є чим займатися і без Першого Національного. Юрій готує для швейцарців документальний фільм, скоро презентація його власної книжки. «Культурний фронт» не стільки Макарову потрібен, як каналу.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
