Друга світова війна залишила слід у кожній українській родині. Як правило, розповіді людей, які пережили цю війну, разюче відрізняються від офіційної версії. На жаль, Україна й досі не змогла виробити власне бачення цих подій, написати власну історію Другої світової, в якій було би місце розповідям учасників подій.
Уже зараз зрозуміло, що 65–ту річницю війни наша країна відзначатиме так само, як і за радянських часів: пишними парадами й імперським пафосом. Модель святкування ми запозичили з Росії. В цій моделі немає місця власне українській історії, у ній немає місця тому, як наші батьки жили, воювали та вижили у тих трагічних подіях. Але у цій версії є фактичне возвеличення тоталітарної держави СРСР та її тогочасних вождів.
Можна зрозуміти нинішнє російське керівництво. Воно зацікавлене саме у такому помпезному відзначенні Перемоги й ігноруванні доль простих людей. Адже міф про «перемогу радянського народу над німецько–фашистськими загарбниками» — це основа ідеології нинішньої Росії. Більше російській владі гордитися немає чим, і вона сподівається, що міф про «Велику Вітчизняну» зробить її більш легітимною.
Ми звертаємося до наших колег — давайте почнемо писати власну історію Другої світової. Як правило, учасники війни (хоч би з якого боку вони воювали) й досі не хочуть розповідати подробиці подій. Правду про війну іноді довіряли лише найближчим родичам. До того ж із кожним роком безпосередніх учасників війни стає все менше. Тому ми закликаємо всі українські ЗМІ напередодні відзначення ювілею Перемоги публікувати сімейні розповіді про те, як батьки, діди і прадіди кожного з нас, наших колег і наших читачів пережили цю війну, як вони воювали і перемагали.
«Україна молода»
сайт «Майдан»
громадський портал ZaUA.org
сайт «Інфопорн»
сайт «Українська правда»