Прогнози і реалії «БУМу»

Телеканал «Інтер» із початку березня тішить прихильників екстриму — учасники «БУМу» в аргентинській багнюці змагаються за звання найкращого українського міста. Боротьба ця досить уніфікована: усі команди мають навіть однакову форму. Капітанів — здебільшого публічних людей, які тут, в основному, не говорять, як у світських програмах (що дуже втішає), а випробовують свої сили — глядачі знають в обличчя. Про рядових учасників вітчизняного проекту, знятого за форматом Wipeout (тобто «Повне знищення»), якщо прогавили коментар ведучих, — інформації обмаль. Тому ми вирішили поспілкуватися з одним із таких бійців, чиї вміння дають змогу здобувати перемогу в телепроекті, — Олександром Клівенковим, учасником команди Сум, що перемогла Донецьк та Хмельницький і вийшла у півфінал.

— Олександре, команду Сум один із ведучих «БУМу» назвав «командою офісних працівників». Не важко було долати екстремальні перешкоди кабінетним працівникам?

— Якщо говорити про моє місце роботи, Олексія Лаврова, Євгенії Шкарупи та Алли Павленко — це офіси. Але у кожного з нас є спортивне минуле: наприклад, Льоша з дитинства займався греко–римською боротьбою, перемагав на чемпіонатах України з рукопашного бою та панкратіону, Женя займається видом єдиноборств «капоейра». Наш капітан Валерій Гончаров — олімпійський чемпіон зі спортивної гімнастики. Хоча він і не з Сум (це вибір телеканалу), проте за наше місто змагався до кінця — ви додивіться шоу. (За умовами контракту, учасники не можуть розголошувати результати, поки про них не скажуть в ефірі). Навіть отримавши складну травму, наш капітан сам вправив собі вивихнуте плече й продовжив змагання, незважаючи на категоричні застереження лікарів.

— Як ви потрапили у «БУМ»? Було ж до трьох десятків претендентів на місце?

— У мене завжди було бажання взяти участь у чомусь подібному — знайти ключі від форту Буайяр чи виступити у «Факторі страху». Єдине, чого я відверто не хотів — їсти якусь гидоту. Отож коли дружина побачила рекламу і сказала — ось твій шанс, я зрозумів, що варто спробувати. Відбір фізично був не надто важким: віджатися п’ятдесят разів, піднятися на канаті без допомоги ніг... Раніше й сто разів міг віджатися, і дві години спарингу витримати. За останні десять років фізичну підготовку запустив. Але на відбір сил вистачило. Коли перед Новим роком майже опівночі зателефонували і сказали, що я в команді, це була велика радість.

— В Аргентині як усе було — з корабля на бал, чи вам дали час для адаптації? Не страшно було наближатися до атракціонів випробовування?

— Три дні ми звикали до нових умов, але до снарядів нам підходити не дозволяли. Мотивація зрозуміла: якщо раз спробуєш — удруге здолати перешкоду вже легше. Єдиний раз, коли мені було страшно, це перший мій вихід на ринг, та ще й проти масивнішого противника. Але потім гонг — і мобілізуєшся, відчуваєш відповідальність, а не страх. Власне, тут можна починати цитувати мою дисертацію «Розвиток якостей юних боксерів на етапі початкової спортивної підготовки», яку не встиг захистити.

— Були надзвичайні чи кумедні моменти, які залишилися за кадром?

— Із перших — хвороба капітана, коли у Валерія «підскочила» температура і не було зрозуміло, чи зможе він брати участь у змаганнях. Я трохи потягнув спину під час тренувань.

Був один епізод, коли врешті–решт наша команда сміялася останньою. На першому етапі змагань треба було показати найменший командний час. Підходить до нас генеральний продюсер «БУМу» Єгор Бенкендорф і каже, що правила змінилися. Мовляв, уже не важливий загальний час, досить, аби хтось один показав добрий результат. Ніби й знали, що Єгор — великий жартівник, але повірили. Перший учасник пройшов чудово, ми заспокоїлися, вирішили, що можна продемонструвати й почуття гумору. Тож, проходячи маршрут, «приколювалися», не поспішали. Добре, що це не вплинуло на підсумок і всі впоралися із завданням. Бо виявилося, що таки враховувався командний час. Але ж виступили у своє задоволення!..

— На змаганнях усе було чесно?

— Так. Але продюсери все ж робили попередні прогнози й розраховували, що у нашій групі переможе Донецьк. (Там справді сильна команда була: Ваня Розін, співак, але й спортивний гімнаст, Саша Литвиненко — один із найкращих каскадерів України). Тож і готель нам замовили лише на тиждень, і квитки на зворотний шлях уже придбали. Адже принцип простий: програв — поїхав додому. І ось сумська команда «офісних працівників» перемагає! Ми залишаємося. Переселяємося в номери донеччан і продовжуємо змагання.

— Чи було щось, що в Аргентині особливо вразило?

— Проїжджаючи навіть повз бідні квартали, ми бачили багато майданчиків для волейболу, футболу. І головне — на них було людно. Хотілося б, щоб так було й у Сумах.

— Будете ще пробувати стати учасником телепроектів?

— Кажуть, буде подібний до «БУМу» проект, але вже між країнами — Україною, Росією, Білоруссю. Хотілося б потрапити у нашу команду.

ДОСЬЄ «УМ»

Олександр Клівенков, 29 років. Народився у Путивлі Сумської області. Навчався у Путивльському педагогічному коледжі, Сумському державному педагогічному університеті на факультеті фізичного виховання, пізніше — в аспірантурі. Закінчив Київський національний торговельно–економічний університет за фахом «економіка підприємства». Власник агенції комерційної нерухомості «ПроК».

Із 15 років займався боксом, пізніше — рукопашним боєм, карате. Кандидат у майстри спорту.