> > Безцінний «хрестик»

Безцінний «хрестик»

08.04.2010

Справжньою цитаделлю вишиванки став Національний музей українського народного декоративного мистецтва, де з 1 по 18 квітня працюватиме виставка борщівських сорочок кінця XIX— поч. XX століття. Зібрала унікальну колекцію Віра Матковська, яка збирає вишиванки вже більше 20 років. «Кожна сорочка є неповторною за своєю декоративною виразністю і колористичною специфікою, — ділиться пані Віра. — Особливою є саме борщівська сорочка, в декорі якої переважає чорний колір. Завдяки тактовному вкрапленню кольорових ниток вона не справляє враження жалобної чи печальної. Натомість жінка, вбрана у таку вишиванку, виглядає, немов писанка».

Закохалася Віра Матковська в борщівські сорочки, коли вперше побувала на виставці вишиванок «Борщівська золота осінь», яка традиційно проходить на Тернопільщині. Відтоді у її колекції більше тисячі чоловічих та жіночих етнічних костюмів. Окрім них, збирає й інші компоненти народного строю, серед яких переважають рушники, верети та зразки прикрас. При цьому улюблених серед експонатів пані Віра не має. Каже, що всі речі неповторні завдяки техніці виконання, яких у борщівській сорочці поєднується щонайменше чотири і де за основу взяте вишивання «колодкою», втрачене ще до Першої світової війни.

«Ідея організувати виставку виникла рік тому — після виходу книги Віри Матковської «Борщівська вишивка», — пригадує директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва Адріана В’янець. І додає, що невипадково імпреза збіглася з часом святкування свята Пасхи: «Традиційно перед Великоднем наші прадіди діставали зі скринь найкращий одяг і йшли до церкви. Вбрання обов’язково мало бути етнічним».

Нині сорочки, пишно орнаментовані давніми сакральними знаками, можна побачити лише у виставкових залах. Відтак Віра Матковська мріє створити власний музей борщівської вишивки на Тернопільщині, щоб кожен охочий зміг не тільки побачити, а й приміряти на себе сорочку і сфотографуватися у ній. Приміром, у Європі українська вишивка високо цінується. Якось на імпрезі, пригадує пані Віра, у країні близького зарубіжжя одна пані запитала, скільки коштує так звана «чорна» борщівська сорочка. Коли почула ціну в десятках тисяч євро, відповіла: «Дорого, але вона того варта». Сорочки зі своєї колекції Віра Матковська не продає принципово. Впевнена: ці вироби народної творчості мають велику історичну цінність. А національні символи — безцінні.
Анастасія АДАМЧУК,
Антоніна ПОТАПОВА
Друкована версія

Cтатті по темі

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    Нові таблички на вулиці Чорновола.

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Серед фіналістів конкурсу на посаду головного архітектора Києва є неоднозначні та заплямовані правопорушеннями персони. Як обрання одного з них відіб’ється на зовнішньому вигляді міста?

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Поки чиновники вигадують, чим їм не вгодив вітчизняний виробник, кияни змушені їздити на трамваях минулого покоління.

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Новий культурний центр стане окрасою столиці.

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    Музею авіації у забутій людьми садибі Ігоря Сікорського бути. Пообіцяли два президенти України і представник Київради Ігор Федоренко.

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Лавочка-олівець.

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>