Не дискусія, а кіно

Ще в пам’яті журналістів і кінопрокатників часи, коли Міністерство культури України боролося за обов’язкове дублювання, озвучення чи субтитрування іноземних фільмів в українському кінопрокаті, аж представники нової влади — два зразу ідеологи гуманітарної сфери Табачник і Семиноженко — заявляють, що українізацію іноземних фільмів треба відмінити.

«Я буду прихильником скасування обмеження і щодо фільмів, і щодо телеканалів, — сказав міністр освіти і науки України Дмитро Табачник в інтерв’ю радіостанції «Ехо Москви». — Я вважаю, що не повинна держава керуватися заборонною позицією. Але найбільш вражаюче — представницькі демократичні сили, вони ж замовчують, що після введення обов’язкового перекладу художніх фільмів українською мовою кількість відвідувань у кінотеатрах Львова впала мало не на третину.

А це теж правда! Тому що залучити глядача можна тільки одним — конкуренцією. Зробити дубляж і музику, і якість перекладу фільму — американського, французького, німецького — українською мовою краще, ніж це роблять ті студії, які російською.

Ось це я розумію як європейську норму поведінки. Не змусити, не переламати державним рішенням об коліно, плюндруючи прокатників, плюндруючи телепродюсерів, а фінансувати і підтримувати просування державної мови».

Крім обурення патріотів, заяви Табачника викликають обурення і у фахівців: слава Богу, є цифри, які не брешуть так, як урядовці. За даними Мінкульту, станом на 10 березня 2010 року валовий збір за кінопрокат становив 129 млн. 450 тис. 297 грн. проти 88 млн. 720 тис. 169 грн. на 10 березня 2009 року (це плюс 46%), а співвідношення відвідувачів кінотеатрів становить 3 млн. 793 тис. 513 проти 3 млн. 269 тис. 874 глядачі відповідно (це — плюс 16%). Статистика по львівському кінотеатру «Кінопалац» теж оптимістична: у 2008 році — 245 тис. 36 відвідувачів, у 2009 — 256 тис. 542. Кількість кінотеатрів за цей час теж збільшилася, за даними дистриб’юторської компанії «Геміні», у 2007 році в Україні було 112 кінотеатрів, у 2008 — 118, у 2009 — 122. Отже, гола антиукраїнська риторика.

Нагадаємо, що гуманітарний віце–прем’єр Володимир Семиноженко на прямій лінії в газеті «Комсомольская правда в Украине» заявив: «Я, коли слухаю черговий фільм в українському дублюванні, взагалі жахаюся від якості цього дублювання, якості української мови». Слід пам’ятати, що в українофобів є два «аргументи»: економічна вигода і якість дублювання, за якими стоїть лобіювання інтересів російського кінобізнесу.

На тлі гучних заяв високих київських чиновників з’явилася інформація, що в травні парламент АРК проведе депутатські слухання з питання дотримання прав громадян на перегляд фільмів у кінотеатрах російською мовою. «УМ» поцікавилася в голови Державної служби кіно Ганни Чміль, чи не повернуться найближчим часом українські кінотеатри до «общєпонятного». «Державна служба кінематографії виконує закони і насамперед статтю 14 Закону про кінематографію, а там чітко і ясно записано, що іноземні фільми на території України мають бути озвучені, дубльовані чи субтитровані державною мовою, — розповіла Ганна Павлівна. — Конституційний Суд своїм рішенням від 20 грудня 2007 року підтвердив цю норму. А орган центральної виконавчої влади не має права видавати прокатне посвідчення фільмам, які не виконують вимог закону. На законодавчому рівні ці питання врегульовані, а отже, ми й надалі виконуватимемо цю норму закону, хто б що не казав. Зараз прийняті нові поправки, де встановлена ще одна прерогатива: якщо фільм дубльований українською мовою, на нього поширюються всі пільги і преференції щодо ПДВ, як і на національні фільми — ця норма почне діяти з 1 січня 2011 року, для демонстраторів це буде вигідно.

А щодо того, щоб дивитися кіно мовою оригіналу, то сьогодні держава бере на себе витрати щодо субтитрів арт–хаузного кіно, фестивальних показів. Хоча минулого року виділили на кіно тільки 4,3 млн., із них 720 тис. забрали на податки».