Навіть у середовищі націонал–патріотичної інтелігенції, де актуальні розмови про відсоток питомо української культури на вітчизняному телебаченні, не всі знають про існування державного каналу «Культура». А цей мовник ось уже скоро п’ять років веде цілодобове мовлення. Правда — в сегменті не просто нішевих, а навіть дуже нішевих супутникових каналів. Утім ті, хто все ж таки знає про існування «Культури», не задоволені його наповненням. Мовляв, не сучасне, не актуальне, не модерне. Хоча запитай кого з критиків, коли і що вони дивилися по «Культурі» останній раз, відповіді, швидше за все, не буде.

Ще минулого тижня о восьмій вечора я намагалася не підпускати чотирирічну дитину до телевізора, де на «плюсах» показували відбіркові тури проекту «Суперзірка». Бо не могла допитливій малечі логічно пояснити, чому треба догола роздягатися, якщо хочеш довести, що ти найкраще співаєш. Чи чому «дядя» і «тьотя» — судді — на екрані постійно з розкритим ротом, що перетворює «постійнограючий» вираз здивування просто на невихованість. У минулі вівторок і середу нарешті в ефірі показували вокальний конкурс.